Шя на изи : Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печалі в синій тишині; В'яне все навколо ; берізка біла мерзне під вікном.
Відповідь:
Пояснення:
Я думаю, що лебеді є уособленням дитинства, бо вони чисті, білі, тобто ідеальні.
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви і порожній шлях...
Ген корів розсипана квасолька
Доганяє хмари у полях.
Ответ:
Чудовий світ казки… Я добре пам’ятаю, коли бабуся мене, ще зовсім маленьку, своїм лагідним голосом запрошувала до нього. І я мандрувала тим чудовим і неповторним світом. Уявляла себе на місці головного героя чи поруч із ним. Уболівала за Василису Премудру, захоплювалася красою Людмили та мужністю Руслана, а також казковим котом, що ходив по ланцюгу. І, мабуть, тому я з повагою ставлюся до чорного пустотливого бабусиного кота, вважаючи, що він із казки О. Пушкіна. І дарма, що кіт ходить зовсім не по ланцюгу, а гуляє сам по собі. А хлопчики, які мене оточують, не завжди поводяться по-лицарськи.
Я люблю читати казки, бо вони вчать робити добро. Тим більше що добро в них завжди перемагає.
Ось, наприклад, у відомій казці «Попелюшка» дівчину завжди ображала мачуха та сестри. За важкою працею та щоденними клопотами вона і не мріяла про щастя. Але за своє добре серце і терпіння Попелюшка отримала винагороду, про яку ми всі знаємо.
А в казці «Спляча красуня» мачуха-королева була дуже вродливою. Однак вона постійно прагнула заподіяти своїй пасербиці зло. Тому, читаючи казку, я не сприймала красу королеви. Мені здавалося, що їй пасувало б бути старою черницею, на яку вона заради зла тимчасово перетворювалась.
Таких прикладів можна навести багато. Читаючи казки, я вчуся розпізнавати жорстокість, егоїзм під маскою улесливості, розрізняти добро і зло. Адже з усім цим кожному з нас ще доведеться зустрітися в житті. Тож будемо озброєними завдяки мудрості, добру і красі казки.
Объяснение:
«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:<span>Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.</span>Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:<span>І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.</span>