ГУЛІВЕР (англ. Gulliver) - герой роману Дж. Свіфта "Подорож у деякі віддалені країни світу Лемюеля Гуллівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів» (1726). Роман Свіфта написаний у традиції меніппеі, в якій абсолютна свобода сюжетного вимислу мотивується «ідейно-філософської метою - створювати виняткові ситуації для провокування і випробування філософської ідеї - слова, правди, втіленої в образі мудреця, шукача цієї правди» (М. Бахтін) . Змістом меніппеі стають не пригоди конкретного героя, а перипетії самої ідеї. Така постановка питання дозволяє побачити глибоку внутрішню цілісність як образу самого Г. , так і твору в цілому.
На перший погляд в романі Свіфта чотири різних Г.
Перший - в Ліліпутії. У цій країні він великий і могутній, як справжній герой, і уособлює все найкраще, що є в людині: розум, красу, могутність, милосердя.
Другий - у Бробдінгнег. У країні велетнів Г. - постійний герой комічних ситуацій. Він виконує функції королівського блазня, забавного вченого ліліпута. Вислухавши розповідь Г. про політичний і соціально-економічний устрій Англії, король Броб-дінгнега робить висновок, що «більшість ваших співвітчизників є виводок маленьких огидних плазунів, самих згубних із усіх, які коли-небудь повзали по земній поверхні».
Третій - байдужий і спокійний спостерігач, акуратно фіксує безумства, каліцтва, збочення, які бачить в літаючому королівстві Лапута, країні бально-барбі і у Великій Академії її столиці Лага-до, на острові некромантов Глаббдобдріб, в королівстві Лаггнегт, де знайомиться з вічно безсмертними стрелдбрегів.
Четвертий - це Г. з країни гуінгнгнмов (розумних коней) і йеху (здичавілих нащадків пари англійців, що потрапили на острів в результаті корабельної). Тут Г. - трагічно самотній і ненависний собі людина. А бути людиною - означає належати до роду огидних йеху, що славляться своєю ненажерливістю, хіттю, лінню, злістю, брехливістю і тупістю.
Ці різні Гуллівера являють собою іпостасі єдиного образу. Герой твору, написаного в меніппейной традиції, - людина ідеї, мудрець - поставлений автором в ситуації зіткнення зі світовим злом в самих граничних його висловах. Все, що бачить у своїх подорожах Г. , служить Свіфту для випробування ідеї, а не характеру. Г. - це нормальний, розумний, морально здорова людина, якого автор відправляє в подорож по світу безумства, абсурду, брехні і насильства. Саме по відношенню до Г. розкривається людська природа: неприваблива і викликає огиду у будь-якого розумного істоти. Г. шукав в шаленому світі місце, в якому міг би знайти спокій гідна людина. І Свіфт приводить свого героя в утопічну країну гуінгнгнмов, але сам же повертає його назад в Англію, бо в шаленому світі не може існувати суспільство, влаштоване на розумних засадах. А це означає, що Г. повинен повернутися додому: розумні коні виганяють героя.
Історія Г. - це історія людини, яка намагалася змінити людей і їх світ словом правди. У підсумку Г. змушений визнати, що «йеху являють собою породу тварин, зовсім не здатну до виправлення шляхом настанов та прикладів. Ось уже шість місяців минуло з часу появи моєї книжки, а я не тільки не бачу кінця всіляких зловживань і пороків, але і не чув, щоб моя книга справила хоча б одну дію, відповідне моїм намірам ». Г. відмовляється від «безглуздої затії реформувати породу йеху» і знаходить розраду лише на стайні, в тривалих бесідах зі своїми жеребцями.
Г. послужив прообразом героя-піонера у фільмі А. Л. Птушко «Новий Гуллівер» (1935), в якому персонаж Свіфта став діяльним учасником боротьби світів, соціалізму і капіталізму.
Ле́то — одно из четырёх времён года, между весной и осенью, характеризующееся наиболее высокой температурой окружающей нас среды. Состоит из трёх месяцев: в Северном полушарии — июня, июля и августа, в Южном — декабря, января и февраля.
2. А ще Івана кликали в селі Переломаним. Мав у поясі хибу, бо все ходив схилений, як би два залізні краки стягали тулуб до ніг. То його вітер підвіяв.
3. Як прийшов із войська додому, то не застав ні тата, ані мами, лише хатчину завалену. А всього маєтку лишив йому тато букату горба щонайвищого і щонайгіршого над усе сільське поле.
4.Від цієї пригоди Іван ходив усе зібганий у поясі, а люди прозвали його Переломаний.
5. Але хоч той горб його переломив, то політки давав добрі. Іван бив палі, бив кілля, виносив на нього тверді кицки трави і обкладав свою частку довкола, аби осінні і весняні дощі не сполікували гною і не заносили його в яруги. Вік свій збув на тім горбі.
6. Ще Івана знали в селі з того, що до церкви ходив лиш раз у рік, на Великдень, і що курей зіцірував. То так він їх научував, що жадна не важилася поступити на подвір'я і порпати гній. Котра раз лапкою драпнула, то вже згинула від лопати або від бука. Хоч би Іваниха хрестом стелилася, то не помогло.
7. Та й хіба ще то, що Іван ніколи не їв коло стола. Все на лаві.
