Нещодавно на уроках української літератури ми вивчали поетичну спадщину Андрія Малишка. «Пісня про рушник», «Вчителька», «Стежина» дуже знайомі кожному з нас. Раніше, багато хто з нас вважав слова віршів, покладені на музику, народними.
У чому ж проявляється народність цих поетичних рядків. Автор неодноразово використовує анафору, повторюючи рядки віршів. Цей прийом допомагає відчути присутність приспіву, надати ще більшої виразності певним поетичним рядкам. Римованість дозволяє легко запам'ятати не тільки вірш, а і його мелодійне звучання. Порівняння та синоніми роблять слова проникливими та душевними:
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
<span> Звісно, не тільки побудова та художні засоби прославили ці пісні. Поезія Малишка дуже змістовна, як віковічна українська народна пісня. Вона про «вічні» та «широкомасштабні» теми: про рідну матір, материнську любов, порадницю в житті школяра - вчительку, отчий поріг, щирі почуття, життєві обереги. Саме в піснях, які співає народ, закладена невмирущість поезії автора. </span>
Відповідь:коли на свята жителі Спасівки збиралися гурто і співали.
Пояснення:
Старий Шрам помирає. Намірившись іти на Запоріжжя, Петро опиняється в Хмарищі. Там він дізнається, що Кирило Тур вирвав Лесю від Брюховецького, скориставшись перснем, а потім поїхав з побратимом у Чорногорію. Петро залишається в сім’ї Череваня і через півроку одружується з Лесею.
Потім генерал Шрам становиться привидом та наблюдае за Лесею