Вислів означає, що життя не так легко прожити. Це не просто пройдений шлях, потрібно обдумувати всі ситуації, жити по совісті і так діла. Не можна просто жити, нічим не переймаючись.
Адже перейти поле-просто. Ідеш навпростець-і все.
В житті ж все не так.
По моему если в предложении можна его заменить на як шо.....то це займенник
Україна - це держава, що розвивається. Звичайно в 2020 році ми не досягнемо якихось неймовірних висот, але станемо як мінімум на ступінь кращими.
Уже давно працює така система як Smart city. Це міста які випереджають інші. Київ, Вінниця, Харків, Львів і т.д - всі ці міста розумні. Що це означає? Насамперед модернізація, тобто: розумний підхід до вуличного освітлення, камери, що допомагають попереджати ДТП, міська мережа вайфай, розумний транспорт. Звичайно це ще не все. Щоб допомогти країні розвиватись, насамперед повинні змінитись люди. Наша ментальність.
Влітку я з друзями часто вибирались на природу. Ми брали із собою їжу, влаштовували пікнік. Потім усі грали в м*яча, а я лежала і просто спосерігала за красою природи. Яке ж тут усе гарне! Блакитна вода річки виблискує на сонці. Хвилі припливають до берега, розбиваються. Так знову і знову. По річці плавають дикі качки. Вони перегукуються між собою. Над водою літають різні пташки, які на секунду спускаються до води, хапають проворними дзьобиками якусь комашку чи черв*ячка і піднімаються в небо. А наскільки ж чудове тут небо! Воно таке мінливе и незалежне. Спочатку небо здавалось мені блакитним, але потім я розгледіла білі хмаринки. Вони були схожі на різні фігурки. Он хмаринка схожа на коника, там - на квіточку, а ще далі на грушу. Яскраве сонце сліпило мені очі, і я відволіклась. З іншого боку навпроти річки росли дерева. вони спокійно стояли, ніи насолоджуючись таким чудовим літнім днем. Від найменшого подиху вітру їхні гілочки коливались. Знизу у травичці я побачла ягідки брусниці і чорниці. Присівши, щоб зірвати їх, мій погляд зупинився на чомусь маленькому та чорненькому. Підійшовши ближче, я зрозуміла, що це був їжачок. Відразу ж мені захотілось взяти його на ручки, крикнути друзям, щоб підбігли сюди. Але все-таки я вирішила не турбувати маленького їжачка і мовчки спостерігала за ним. Він проворними лапками рухався прямо на мене, напевно - мене не бачив. Я зрозуміла, що їжачок повзе до ягідок, і встигла роздивитись його маленьку мордочку з чорними очками та довгеньким носиком. Відірватись від цього маленького чуда мене змусили друзі. Вони вже досхочу награлись у м*яч, і ми вирішили йти додому.<span> Усі розмовляли, вселились, а я йшла і думала про цю красу природи. Тож давайте берегти її, щоб і наші діти змогли побачити все те, що бачили ми!</span>
