Нема нічого дорожчого, ніж рідна земля. Тільки тут є щастя. Більше ніде ти не побачиш лагідну усмішку матусі, ніде не почуєш татове міцне слово, ніде не почуєш сміхом своїх друзів. Тільки тут на своїй рідній землі, на своїй Батьківщині...
Долрдоасапавсввввввввввввввввввввввввввввввввввввввв
У кожного народу є свій герой-митець. Той, хто зміг прославити батьківщину серед інших народів, стати її символом та духовним наставником. Така постать є і в українців, це - великий Кобзар, Тарас Григорович Шевченко. Він став основоположником нової української літератури. Його художня спадщина увійшла в скарбницю світової літератури.
За життя поет зазнав багатьох поневірянь, виріс у кріпацтві, жив у засланні. Проте не зламався, не втратив віри в свій народ, не став байдужим до своєї землі. Тематика творів Шевченка широка – свобода та воля, любов та вірність, дружба та кохання. У поета є й ліричні твори, й історичні. Шевченко як ніхто інший, зміг описати красу української землі. Важко виділити мій улюблений твір поета.
Збірка поета «Кобзар» стала взірцем української поезії, прикладом для наступних поколінь. Кожен вірш став справжнім шедевром. Твори Шевченка відрізняються особливим ліризмом та хвилюючими сюжетами. Особливо мене вразила поема Шевченка «Сон». У ній автор описує сновидіння, в якому він літає над російською імперією. Він бачить страшне життя кріпаків та в’язнів, солдатів та вдів. Навкруги горе, бідність та несправедливість. Лише царі, панство та багатії не знають лиха. За правдиве зображення тогочасної дійсності Шевченко був засуджений до заслання.
Творчість Шевченка багатогранна та всеосяжна, але водночас близька та зрозуміла. В кожен свій твір Кобзар вложив любов до України та українців
Детальніше - на Znanija.com - znanija.com/task/21115813#readmore
<span>Серед мужніх воїнів особливе місце у «Слові...» посідає образ Ярославни, </span>який приваблює читачів своєю ніжністю і глибоким ліризмом. Дізнавшись про поразку русичів і полон чоловіка, Ярославна виходить на путивльський вал, плачучи, звертається до сил природи (вітру-вітровію, Дніпра-Славутича, світлого і трисвітлого сонця), щоб ті допомогли Ігорю. Княгиня ладна полинути зозулею на край світу, аби витерти милому «кривавії рани на дужому його тілі». Ярославна турбується про визволення не лише свого чоловіка, а й про воїнів-русичів, які потрапили в полон. Отже, цей образ вражає нас не лише глибокою жіночою відданістю, вірністю, а й благородством людської душі.
<span> В образі Ярославни змальовано реальну історичну особу — дочку галицького князя Ярослава Осмомисла Єфросинію. До Цього образу, який став символом вірності та кохання, зверта¬лися і звертаються у своїй творчості багато митців. Переспіви «Плачу Ярославни» зробили Тарас Шевченко, Маркіян Шашкевич, Павло Тичина та інші поети.</span>
<span>
Образ Руської землі у творі персоніфікований. Автор захоплюється її безмежними просторами — опис подій у різних кінцях Русі, що відбуваються одночасно: «Коні іржуть задзвенить слава в Києві. Труби трублять в Новгороді — стяги в Путивлі...». Глибоким патріотизмом сповнені слова, які кілька разів повторюються у «Слові...»: Руськая земле, уже за горами єси!»
</span> Явища природи у «Слові...» одухотворені, рослини, звірі й птахи разом з героями живуть, сумують. Коли Ігор потрапив у полон, «никне трава жалощами, а дерево з тугою к землі приклонилось». Річка Донець допомагає руському князеві визво¬литися з неволі, охороняє його від небезпеки.У поемі поєдналися християнські та язичницькі мотиви, у яких відбилися стародавні вірування наших предків, імена язичницьких богів (Дажбог, Хоре, Стрибог, Велес), східнослов'янські міфологічні образи (Обида, Жля, Карна). У кінці твору згадано і християнського Бога, який показує Ігореві шлях із землі Половецької на землю Руську.<span>
«Слово...» тісно пов'язане з усною народною творчістю, що засвідчують народнопоетичні засоби. З фольклору запозичені автором постійні епітети: сірий вовк, сизий орел, чорна хмара, синє море; порівняння: кричать теліги опівночі, мов лебеді сполохані. Зближує «Слово...» з народною піснею вживання тавтології: труби трублять, мости мостити, ні мислю помислити, а плач Ярославни нагадує пісні-голосіння.</span><span>
Часто для означення того самого явища використовується певний образ, що стає символом. Так, зозуля — символ охопленої тугою жінки; ворон — символ горя, нещастя; сокіл — символ доброго молодця, витязя; сонце, місяць — символи князів руськ.</span><span>За ідейно-художніми якостями «Слово...» не поступається найвидатнішим прадавнім пам'яткам німецької, французької, іспанської, грузинської літератур. Зміст поеми актуальний і в наш час, бо підносить глибокопатріотичну ідею єдності, монолітності народу.</span>
