Справжніми патріотами змальовані у творі козаки. Вони волелюбні, життєрадісні, сповнені почуттям обов’язку перед рідним народом. Їм притаманна лицарська честь та синівська любов до своєї Батьківщини. Вони виступають не в ролі мстивих людей, а захисниками мирного населення. Нищать лише татар-воїнів в битвах, а гінців від татар не зачіпають. Але на шлях нищення вони встають лише тому, що в них немає іншого вибору, грабіжництво і вбивства, які спричиняють непрохані гості, просто змушують козаків боронити своїх рідних та земляків від рабства і смерті. Запорожці гуманно ставляться до тих татар, яких взяли в полон, але вони не милують тих українців, які зрадили рідну землю і перейшли на бік загарбників.
Народився 8 січня 1935 року в с. Біївці (Лубенський район, Полтавська область, Україна). За життя Симоненко світ побачив лише один збірник його поезії «Тиша і грім» (1962), друга збірка віршів, «Земне тяжіння» (1964), вийшов вже після смерті поета. Його твори видавалися і перевидавалися до 1968 року, після цього, більше ніж на десятиліття творчість Симоненка зникло з карти української літератури. Повернення поета в літературний процес відбулося в 1981 році, коли був випущений збірник його поезії «Лебеді материнства».З 1990-х років і аж до теперішнього часу (2016) роботи Симоненко регулярно перевидаються, його твори включені в обов'язкову шкільну програму [1].
Писати вірші почав у студентські роки. В умовах доскіпливій радянської цензури друкувався неохоче: за його життя вийшли лише збірки поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій и Лоскотон» (1963). Зате вже в ті роки набули великої популярності самвидавні вірші Симоненка. Тематично вони становили сатиру на радянський лад ( «Некролог кукурудзяну качанові», «Злодій», «Суд», «Балада про зайшлого Чоловіка»), опис важкого життя радянських людей, особливо селянства ( «Дума про щастя», «Одинока матір») , викриття жорстокостей радянської деспотії ( «Брама», «Гранітні обеліски, як медузи ...»), таврування шовінізму ( «Ні, не вмерла Україна!», «Курдському братові») і так далі. Окремий значний цикл становлять твори, в яких поет висловлює любов до своєї батьківщини України ( «Задивляюсь у твої зініці», «Є тісячі доріг», «Український лев», «Лебеді материнства», «Україні» та ін.).
Саміздатовскім творчістю Симоненко, за визначенням критики, став на шлях, вказаний Тарасом Шевченком, і увійшов в історію української літератури як визначальна постать боротьби за державний і культурний суверенітет України другої половини XX століття. Йому дуже подобалося творчість Т. Шевченка і він намагався бути схожим на нього. Доля літературної спадщини Симоненко невідома. Його самвидавівська поезія, в Радянській Україні в незначній частині опублікована в спотвореному вигляді, поширилася за кордоном і була опублікована (разом з фрагментами щоденника поета «Окрайці думок») в журналі «Сучасність» (ч. 1, 1965) і в збірці вибраних поезій Симоненка «Берег чекань» (1965, 1973) завдяки Андрію Прасолову. В УРСР після смерті Симоненка з його спадщини видано: казка «Подорож у Країну Навпаки» (1964), збірка віршів «Земне тяжіння» (1964) і вибірка з творчості «Поезії» (1966), збірка новел «Вино з троянд» (1965 ; ці новели також увійшли до другого видання збірки «Берег чекань» за кордоном).
У 1963 році Симоненко був затриманий в напідпитку стані (так викладено в офіційній версії інциденту) на залізничній станції Черкаси і побитий співробітниками міліції в транспортному відділенні міліції залізничної станції ім. Тараса Шевченка (м Сміла). Побої сприяли розвитку онкологічного захворювання нирок. Помер в головній обласній лікарні 13 грудня 1963 роки від раку нирок. Похований в Черкасах [2] [1].
Волошка – одна з дванадцяти квіток українського вінка. Вона символізує життя, молодость, красу, скромність і простоту. Ці ніжні сині квіти, як частина орнаменту, присутні в українській вишивці. Волошка також відома своїми лікувальними властивостями, вже багато століть її використовують у народній медицині при лікуванні різних хвороб. З квітів волошки отримують блакитну і синю фарбу, також її додають в якості підфарбування до вермутів і шампанських вин. А ще сині кавіточки викоритовують у кулінарії, додають до багатьох страв у якості духмяної пряності.
1.Назвіть головних героїв твору?2.Що ви можите сказати про характери головних героїв?3.Що вам здалось смішним і чому?4.як звали маму Сергія?(Оксана Павлівна)5.як звали сусіда музиканта (дядько Гнат)6.У який клас перейшли хлопці?(у 6)7.скільки треба було їхати поїздом до Митькової бабусі(одну ніч)8.Що їли хлопці у бабусі?(голубці,молоко,кисіль)9.З чим приїхали хлопці до бабусі?(з рокзаком та сачками)10.кого побачили Сергій з Митьком в озері?11.що дізналися хлопці з розповіді Василя про бурштин?12.Чому хлопці повірили велосепидисту?
