Ответ:
Темі Великої Вітчизняної війни присвячено багато творів. Чільне місце посідає вона і в українській літературі.
Війна страшна, оскільки несе із собою смерть. Та вона ще страшніша, коли зачіпає дітей, несучи їм сирітство, самотність, голод. Саме такий жах пережив головний герой повісті Г. Тютюнника "Климко".
Климко осиротів ще до війни і єдиною рідною людиною для нього був дядько Кирило. Але після його загибелі хлопчик залишився сам у цілому світі. Потім розбомбили барак, у якому вони жили. Хлопець втратив домівку. Йому було надзвичайно незатишно і самотньо, та він намагався жити навіть у цих умовах. Його друг Зульфат усіляко намагався йому допомогти.
Незважаючи на лихоліття, Климко і Зульфат не обізлилися. З величезним ентузіазмом вони кинулися допомагати своїй учительці Наталії Миколаївні та її маленькій донечці, перенесли її речі до вагової, допомагали носити молоко. А Климко навіть пішов за сіллю в Слов’янськ.
Шлях його був надзвичайно тяжким: голод і холод мучили хлопця, страшний біль у ногах через відсутність взуття, самотність у великому і страшному світі. Та відчуття того, що він має допомогти Наталії Миколаївні та її маленькій донечці, зробили його старшим і додавали сили.
Правду говорять давні мудреці: "Доки людина відчуває біль — вона жива. Доки людина відчуває чужий біль — вона Людина". Дивує така самопожертва Климка, ще дитини за віком, але дорослого за вчинками. Герой надає читачам дивовижні уроки доброти, чуйності, турботи про тих, хто перебуває поруч.
Фінал повісті трагічний. Шкода Климка, якого було поранено саме тоді, коли він, здолавши величезні труднощі, все-таки дістався додому. Та хочеться вірити, що Зульфат покличе дорослих і вони врятують Климка. Такі хлопці повинні жити, бо вони заслуговують на ймення справжньої Людини.
Объяснение:
Це за повістю "Климко"
<span>свойство по значению прил.; важность, значительность чего-либо для настоящего момента; , важность, значительность чего-либо для настоящего момента, современность, злободневность.</span>
Ответ:
Объяснение:Алегоричний образ білого коня стає символом індивідуума, що відрізняється від оточення, виділяється з натовпу.Шептало знає про свою неординарність, він пам'ятає матір, яка працювала в цирку, він пригадує розповіді про своїх предків — норовистих білих коней. Але незважаючи на це знання, білий кінь часом хоче злитися з табуном, аби уникнути гострого Степанового погляду, не впасти в око, уникнути вибору.Одначе це прагнення викликане не бажанням стати частиною колективного цілого.
За типом світобачення він був романтиком. Світ бачив безмежним, загадковим і мінливим. З дитинства багато хворів, переніс шість важких операцій – шість разів був на грані смерті. Звідси його палке життєлюбство, нестримний потяг до краси навколишнього світу, вміння ту красу віднайти й передати – його романтика вітаїзму (від лат. vita – життя) суголосна поширеній у 20-ті роки світоглядній позиції.
Отже, ріс мрійливим, тендітним, задумливим. Дуже захоплювався морем. Усе життя йому буде огидно „буденна провінціальщина", яку він вважає „одвічним прокляттям української нації", напівінтелігенщина (нехтування знанням і культурою, бездумне ставлення до світу). Він не міг уявити себе автором „зеленої, повзучої прози". Він був поетом, мислив образно, дійсність бачив образно. І вірші писав усе життя, хоч дедалі рідше і рідше.
На широту його світогляду впливали книги, прочитані в юності, те культурно-мистецьке оточення, в яке пощастило потрапити молодим. Р.Кіплінг, Д.Лондон, О'Генрі, М.Твен, Д.Конрад – ось неповний перелік „Володарів романтичного слова", які зваблювали юного мрійника в загадкові прерії, екзотичні землі, незвідані ще моря. Імпонували сильні, сміливі герої, які завжди перемагали й досягали мети.
Усе життя любив подорожувати. Був ініціатором письменницької команди, яка часто мандрувала Україною на автомашині. Тільки дорогу в нікуди сприймало його серце, а воно з плином років усе наближалося і, нарешті, стала неминучою реальністю. О.Довженко записав у щоденнику: „Нещасливий мій друг. Скільки й пам'ятаю я, весь час він мучився, страждав і фізично і душевно. Все життя його було скорботне. Навіть писати перед смертю почав по-руськи, очевидно з огиди до обвинувачень у націоналізмі, з огиди до дурнів безперечних, злих гайдуків і кар'єристів".
В нього не стріляли в підвалах НКВС, не відправляли етапом на Колиму чи Соловки. Його переслідували все життя, послідовно, наполегливо витруювали живий дух Художника, Поета. Духовна смерть наступала значно раніше фізичної. Смерть таланту, даного Богом, зазнало багато українських митців. Його критикували за новаторський роман „Майстер корабля", дружньо цькували за „Чотири шаблі". 1929 р. слідом за сфабрикованим процесом Спілки визволення України (СВУ) посунеться лавина репресій. Його теж могли „забрати". Ідеологічно правильні „Вершники" на якийсь час врятували його становище. Ганебна, жорстока критика „Живої води" змусить писати „Київські оповідання", оптимістично фальшиві, пафосні.
Він залишив багатожанрову спадщину. 70 новел, оповідань, чимало поезій, повість, романи, 7 п'єс, кіносценарій, публіцистика. Не все цікаве для нас, не все художньо вартісним було і за життя письменника. Ранні новели, оповідання, „Байгород", „Майстер корабля", „Чотири шаблі", кілька розділів „Вершників" – це все, що встиг створити вільно Ю.Яновський. Далі істинне обличчя митця закінчилося. Перетворити вільного письменника у красиву воскову ляльку, вставити їй штучне серце, яке б забилося відповідно до партійних вказівок – в цьому полягало „культурне будівництво" в пролетарській державі.
Ю.Яновського справедливо називають новатором в українській літературі ХХ ст. Він – представник неоромантичної течії, намагався відходити від усталених схем, банальності, трафаретів.
Перші збірки новел Ю.Яновського „Мамутові бивні", „Кров землі" підтвердили про відхід від народницько-просвітницьких традицій ХІХ ст. – поч. ХХ.
Проблематика оповідань цих збірок пов'язана зі спробою письменника осмислити, зрозуміти специфіку громадянської війни в Україні, звернути увагу на повстанську стихію, отаманство, партизанську вольницю. Його герой романтичний, він стоїть перед вибором, перемагає в якому революційний обов'язок. Він – сильна, вольова натура, яскрава особистість, ним у першу чергу керує революційна ідея. Особисте відступає на другий план. Цей мотив провідний у тогочасній прозі.
<span>Вплив зарубіжної романтичної класики позначився на романах „Майстер корабля" і „Чотири шаблі". </span>
