Для українського селянина земля – це найсвятіше в житті. Довгі роки кріпосного права, коли середньостатистичний українець навіть мріяти не міг про свій клаптик землі, а якщо навіть і мав, то майже все нажите віддавав за податки, зробили землю таким собі омріяним ідолом, святинею. Не дивно, що кожен селянин готовий був покласти життя, відстоюючи кожен метр своєї землі. На превеликий жаль, на цьому ґрунті, часто виникали чвари, суперечки і навіть вбивства між родичами та сусідами.
Дуже яскравим прикладом може слугувати роман Ольги Кобилянської «Земля». Образна система її твору гармонійно та цілісно розкриває проблему влади землі над людиною. Багато років тяжкої праці, поневірянь, голоду та злиднів зробили сам факт володіння своїм клаптиком землі – недосяжною мрією для тисячі українців. Ті ж з них, які спромоглися отримати особисту ділянку, зробили з землі культ. Працелюбні хлібороби від природи, українські селяни ніколи не забували, як тяжко вона їм дісталася, і саме тому земля стала сенсом життя. З нею пов’язували поняття щастя та благополуччя. На жаль, не завжди так стається. Поклоніння землі може мати дуже печальні наслідки.
Саме так і трапилося у сім’ї Федоруків. Івоніка та Марійка, його дружина, все життя відмовляли собі у всьому, аби заробити на землю. Вони справжні селяни, ті, що люблять працювати на землі, ті, що не мислять життя без неї: «Івоніка любив її [землю]. Він знав її в кожній порі року і в різних її настроях, мов себе самого. Вона пригадувала чоловіка і жадала жертви». Такого ж ставлення вони вимагали від своїх синів – Михайла та Сави.
Таким самим був Михайло – він любив землю та ставився до неї шанобливо: « Такий був Михайло! Просто пішов до бурдея, не ївши, щоб товару подивитися, за всім доглянути; аби на завтра пристарати до орання, аби братися до землі.» Саме він перейняв усі батьківські сподівання, і саме йому повинна була дістатися найкраща ділянка Федорчуків. Його кохана Анна була також працьовитою та лагідною дівчиною. Для неї праця – це святий обов’язок, її прагнення – тихе спокійне життя з коханим Михайлом. Але його віддають в рекрути, і вагітна дівчина вступає на шлях боротьби з життєвими обставинами.
Ответ:
Объяснение:
Сподіваюся ти мене зрозумієш мій друг, брат, ми ж з табой слов'яни і напишу я коротко але дуже тонко "КРЫМ НАШ РОССИЙСКИЙ"!!!!!!!!!
Чумацькі пісні це вид суспільно побутових
а художні засоби суспільно-побутових
епітети
персоніфікації
порівняння
повтори
пестливі слова
Неспроста І. Франко висловився так про І. Нечуя-Левицького, адже те око око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само. І. Нечуй-Левицький був артистом, творцем живих типів і більше нічим. У "Кайдашевій сім'ї" він малює яскраву картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена. У "Бурлачці" малює шматочок страшного процесу тої пролетаризації та того фабричного ладу і кінчить таки поворотом живої людини до селянського побуту. Його творчість стоїть велична, чиста, ясна, осяянна блискучим сонцем України, огріта теплом щирого, чутливого серця. Іван Франко уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним
життєвої сили й енергії. <span>Тим
часом він побачив невеличкого,
сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким
голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і
взагалі робив враження пташини,</span>
вродженої в клітці і привиклої жити в клітці. І коли очі Нечуя-Левицького
спочили на якійсь улюбленій, по-мистецьки виконаній квітці, він не міг здержати
себе, щоб не промовити або не вишептати з насолодою:
<span>– </span>А, шик! Тому й постають безсмертні твори "Баба Параска й Палажка", се всі фігури в "Кайдашевій сім'ї", се міщанин Лемішка в "Хмарах" та інша галерея типів. Вони живуть ось і все. Образи Нечуя-Левицького взяті з життя, такими, якими вони були насправді. Мова твору письменника - буденна мова українського простолюддя, nрocтa, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом.
Тут не сказано чем именно он болеет
..............Ой скажіте, добрі люди, чим Андрій хворіє:
На роботі — замерзає, коло миски — пріє....................
так и отвечай ( На роботі — замерзає, коло миски — пріє)