Неспроста І. Франко висловився так про І. Нечуя-Левицького, адже те око око обхапує не маси, не загальні контури, а одиниці із незрівнянною бистротою і точністю, вміє підхопити відразу їх характерні риси і передати їх із тою випуклістю і свіжістю красок, у якій бачить їх само. І. Нечуй-Левицький був артистом, творцем живих типів і більше нічим. У "Кайдашевій сім'ї" він малює яскраву картину розпаду українського патріархалізму під впливом індивідуалістичних змагань кожного її члена. У "Бурлачці" малює шматочок страшного процесу тої пролетаризації та того фабричного ладу і кінчить таки поворотом живої людини до селянського побуту. Його творчість стоїть велична, чиста, ясна, осяянна блискучим сонцем України, огріта теплом щирого, чутливого серця. Іван Франко уявляв собі їх автора сильним, огрядним мужчиною, повним
життєвої сили й енергії. <span>Тим
часом він побачив невеличкого,
сухорлявого, слабосилого чоловіка, що говорив теплим і щирим, але слабеньким
голосом, завсіди жалувався на якусь жолудкову слабість, ходив помаленьку дрібними кроками і
взагалі робив враження пташини,</span>
вродженої в клітці і привиклої жити в клітці. І коли очі Нечуя-Левицького
спочили на якійсь улюбленій, по-мистецьки виконаній квітці, він не міг здержати
себе, щоб не промовити або не вишептати з насолодою:
<span>– </span>А, шик! Тому й постають безсмертні твори "Баба Параска й Палажка", се всі фігури в "Кайдашевій сім'ї", се міщанин Лемішка в "Хмарах" та інша галерея типів. Вони живуть ось і все. Образи Нечуя-Левицького взяті з життя, такими, якими вони були насправді. Мова твору письменника - буденна мова українського простолюддя, nрocтa, без сліду афектації, але проте багата, колоритна і повна тої природної грації, якою вона визначається в устах людей з багатим життєвим змістом.
<span>Анастасія Гаврилівна Лісовська (народилася біля 1506 року — померла біля 1562 року) була дочкою священика Гаврили Лісовського з Рогатина — невеликого міста на Західній Україні, розташованого неподалік Тернополя. У XVI столітті ця територія належала Речі Посполитій і постійно підлягала спустошливим набігам кримських татар. Під час одного з них влітку 1522 року молода дочка священнослужителя потрапила у полон до ворога. Легенда свідчить, що це нещастя трапилося напередодні весілля Анастасії.</span>
<span><span>Щедрий<span>«дурень виймає»</span></span><span>Вміння слухати<span>«от він увійшов у ліс, підійшов до дерева, цюкнув сокирою, упав ниць та й заснув», «сідайте зі мною, я вас підвезу»</span></span><span>Ввічливий, привітний«Здорові, діду!», «дурень подякував дідові — і розпрощалися»</span><span>Завзятий<span>«Добре, зроблю! Тільки скажи цареві: як не віддасть ще й тепер, то я на нього війною піду і силою царівну візьму»</span></span><span>Терпеливий«всі лають, сміються з нього»</span><span>Надіється на удачу«Загубити не загублю, а може, там моє щастя закотилося»</span><span>Щирий, співчутливий«Е, дідусю, нема тут нічого, самий черствий хліб, що ви й не вкусите»</span><span>Рішучий<span>«Піду і я туди, куди брати пішли!»</span></span></span>
