Тяжким i безрадiсним було сирiтське дитинство великого українського поета Т.Г. Шевченка.Про це ми дiзна<span>ємось з багатьох його творiв.Один iз них- "Менi тринадцятий минало...".Хлопчик,залишившись сиротою,змушений був пасти чуже ягнята,щоб заробити собi на шматок хлiба.
Навколишнiй свiт зачарову</span>є його своєю красою,здається добрим,приязним.Забутi всi прикрощi-i хлопчик зверта<span>ється з молитвою до Бога,бо йому хочеться роздiлити з кимось свою радiсть,подiлитись думками,почуттями.
Але такий пiднесений,радiсний настрiй тривав недовго-згадалося,що вiн сирота,нема</span>є у нього нiчого,навiть рiдної хати,вiн у цьому великому свiтi одинокий. I залишається тяжко плакати над сво<span>єю гiркою долею.
Однак дитячi сльози i дитяче горе-недовговiчнi.Знайшлася добра душа,яка пожалiла,приголубила його.Це дiвчина,що "недалеко...плоскiнь вибирала".Побачивши дитячi сльози,вона "прийшла,привiтала,розрадила.I знову для сироти свiт засяяв,наповнився барвами,став веселим i привiтним.
З особою теплотою i любов'ю у вiршi "На Великдень,на соломi.." змалював Тарас Шевченко сироту,яким був сам у дитинствi.
Великдень-це найбiльше,найвиличнiше i найрадiснiше свято у православних християн.Ранiше,за часiв Шевченка,як тепер на Новий рiк i на день народження,було заведено робити дiтям подарунки.Автор розповiда</span>є у вiршi,як дiти на Великдень,граючись крашанками,почали хвалитися своїми подарунками.Усiм дiтям було чим похвалитися,усi мали до свят обнови,якi <span> їм подарували чи батьки,чи хрещена мати,чи iншi родичi.
Сирiтцi,що була серед них,теж хотiлося бути,як усi дiти,хотiлося,як вони,чимось похизуватись.Але </span><span>єдине,що вона дiстала в подарунок на свято,-це обiд у батюшки для таких,як вона,знедолених.
До сердечного щему ста</span><span>є боляче за цю нещасну дитину,яка була позбавлена найцiннiшого-тепла i любовi рiдних.</span>
Аналіз вірша «Одчиняйте двері»
Тема вірша: розповідь про насадження більшовицького режиму в Україні.
Ідея вірша: комуністичний лад не приніс Україні ніяких позитив змін, а приніс лише страждання, біль та нещастя.
Художні засоби:
Епітети: голуба блакить, горобина ніч, незриданними сльозами.
Метафори: наречена йде, всі шляхи в крові.
Неологізм: незриданними.
Рефрен: одчиняйте двері – 1 і 3 рядки першої строфи; одчинились двері – 1 і 3 рядки другої строфи.
Віршовий розмір: ˘ ¯<span> (</span>наголос падає на другий склад) – ямб.
Не знаю??????????????????????????????????????????????????????????????????????4
Рахіра. «Лінива до розпуки, пленталася цілими днями бездільно по селу, балакаючи та оглядаючи все, що впадало їй в очі, особливо ж дріб, або ставала там, де ґаздині білили свої полотна, щоб опісля, при відповідній нагоді, з одного або другого затягнути незамітно під пахву». "Сором нам робиш, Саво! Ти любиш дівчину пусту, що на неї ні один порядний хлопець у селі не глядить, що її ніхто порядний за жінку не візьме. Вона погана волошка, циганка. Дивися на її зуби й на її рот! Як клубки з м'яса стоять їй в лиці! Чи вона чим причарувала тебе? Дивися, яка вона погана! Чоло волоссям заросло, а очі, як у чортиці або у голодної собаки!"(Михайло говорить Саві)
<span>Що таке краса?
Напевно, кожен із нас хоча б раз замислювався над цим питанням. Я
вважаю, однозначної відповіді бути не може: у кожного свої цінності, а
тому - й розуміння світу.
Краса - дещо непідвладне людині: ми не
можемо доторкнутися до неї, відчути її аромат, або побачити колір. Ми
лише відчуваємо її тонкими вібраціями душі. Проте вона необхідна
людству. Лише на мить уявіть: усе навкруги потворне та мерзенне. Як би
ми жили у такому світі, де ніщо не тішить око? Це, на мою думку,
неможливо. Я вважаю вислів Джека Лондона справедливим: "<span>Краса -
абсолютна. Людське життя, все життя підкоряється красі. Краса вже
існувала у Всесвіті до людини. Краса залишиться у Всесвіті, коли людина
загине, але не навпаки. Краса не залежить від незначної людини, що
борсається у багнюці". Наше життя повність підкорюється красі, а тому
дуже важливо вміти бічити та цінувати її.
Отже, погляньте
навкруги, невже ви не бачите, який світ прекрасний? Напевно, просто
зараз ви знайдете дві-три прекрасті речі поруч із собою (хоча їх,
звісно, набагато більше). Ми звикли не цінувати те, що маємо, не
розуміти, як це важливо для нас. Я вважаю, потрібно слідувати пораді
Олександро Д'Авенія: "</span><span>Шукати красу всюди, де тільки можна
її знайти, і дарувати її тим, хто поруч з тобою. Для цього і живу на
світі". Лише тоді, коли ми навчимося бачити прекрасне на Землі, ми
побачимо прекрасне всередині нас, у наших душах та серцях.</span></span>
