<span>Після видання п’єси «Наталка Полтавка» Івана Котляревського почався новий період в історії
української літератури, адже цей твір став першим на шляху розвитку драматургії
на території нашої Батьківщини. Автор показує нам соціально-побутове життя
українців у минулому, яке цікаве і сучасному читачеві.</span>
Ця драма наповнена народними піснями, які пам’ятають й досі: «Віють вітри,
віють буйні…», «Сонце низенько, вечір близенько…», «Гомін, гомін, гомін, гомін
по діброві…», «Ой під вишнею, під
черешнею».
І.
Котляревський намагався зробити комедію надзвичайно легкою для перегляду. На
мою думку, йому чудово вдалось зробити це.
<span>Я вважаю, що Наталка є справжньою українською жінкою, бо «<em>золото – не
дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Окрім того, що красива, розумна, моторна
і до всякого діла дотепна – яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою,
шанує всіх старших за себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе і матір
свою на світі держить</em>». Й справді, після смерті батька на Наталчині плечі
лягла тяжка відповідальність: піклуватися про себе й про свою стару матір. Мені
здається, ця дівчина дуже відповідальна й хазяйновита, адже «<em>всі матері
приміром ставлять її своїм дочкам</em>.» Крім того, вона «<em>так
обезглузділа, що любить запропастившогося Петра!</em>». Наталка настільки
закохана у парубка, що навіть не погоджується вийти заміж за шанованого на селі
возного, який має можливість забезпечити грошима Терпилиху із дочкою до
кінця життя. В образі дівчини поєдналися найкращі риси людини: щирість,
життєрадісність, наполегливість, доброта і повага. І те, що Полтавка все ж таки
одружилася з Петром є своєрідною винагородою за її відданість.</span><span>Мабуть, українська жінка стала справжнім символом України, адже вона
незрівнянна, неповторна, мудра і розсудлива. Така, як Наталка Полтавка. </span>
Это самое скорочено!
1 частина «Захар Беркут» скорочено Тугар Вовк вирушає з боярами до тухольських лісів на полювання. Його мета — винищити ведмедів, які там жили. У цих полюваннях за наказом Т. Вовка беруть участь і прості люди, як помічники, серед них був мужній, рішучий провідник, молодий гірняк Максим Беркут. Під час сутички з ведмедем гине один із бояр, після цього підстрелили і хижу тварину.
2 частина «Захар Беркут» скорочено Опис стародавнього села Тухлі, діяльності його мешканців. Незадоволення Т. Вовка, коли його було запрошено до копи.
3 частина «Захар Беркут» скорочено Проведення копної ради, на якій З. Беркут звернувся до громади і розповів їй про лихо, яке охопило Тухольщину, як тільки в ній оселився боярин. Знайомство з минулим старого Беркута, розповідь про великий авторитет, який має 90-літній старець у тухольців. На копі відбувався громадський суд над Т. Вовком, який завдавав багато принижень, утисків тухольцям. Саме тут боярин вбиває Митька Вояка, який виявив бажання звинуватити Т. Вовка у зраді.
4 частина «Захар Беркут» скорочено Батий зі своєю стотисячною ордою рухався на руській землі, залишаючи після себе пожежу і смерть. Русь на ті часи була роз’єднана, що і сприяло її швидкому завоюванню.
5 частина «Захар Беркут» скорочено Максиму та кільком інших тухольцям було доручено виконати рішення громади — вигнати Т. Вовка з Тухлі, його будинок розруйнувати. Однак боярина з дочкою не було, тільки охоронці та лучники біля його будинку намагалися чинити тухольцям опір.
6 частина «Захар Беркут» скорочено Сон, який бачив З. Беркут, був передчуттям неприємного — страшною чуткою про те, що на Тухлю рухаються монголи. Мирослава звернулася до громади з пропозицією від Максима стосовно боротьби з монголами. Тухольцям необхідно було покинути село і, як тільки монголи потраплять до нього, то «їх обступити і вирубати до останнього».
7 частина «Захар Беркут» скорочено Т. Вовк йде до тухольців на переговори. Боярин пропонує їм без бою пропустити монголів через Карпати в обмін на полоненого Максима. Після невеликої ради З. Беркут висловив її рішення боярину: «міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
7 частина «Захар Беркут» скорочено Т. Вовк йде до тухольців на переговори. Боярин пропонує їм без бою пропустити монголів через Карпати в обмін на полоненого Максима. Після невеликої ради З. Беркут висловив її рішення боярину: «міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
7 частина «Захар Беркут» скорочено Т. Вовк йде до тухольців на переговори. Боярин пропонує їм без бою пропустити монголів через Карпати в обмін на полоненого Максима. Після невеликої ради З. Беркут висловив її рішення боярину: «міняти одного хлопця за руїну наших сусідів се була б ганьба, була б зрада».
Полонені німці зводили цей квартал з любов'ю і розпачем. Спочатку вони
тільки боялися, брутальна лайка зависала на вустах, коли охоронець
чіплявся поглядом і байдуже погиркував: «Шнель, бидлото, шнель!» Вони не
любили цей народ, не любили будинки, які мали тут поставити, але
тільки-но звівся фундамент, як щось трапилося з кожною цеглиною: цеглини
лагідно лягали в руки, не обривали м'язи і не дряпали шкіру, немовби
розмовляли з полоненими про те, що цей будинок міг би бути їхнім, стояти
на околиці Лейпцига.
Коли протала земля, Фрідріх скопав маленьку
грядочку, обгородив її камінням і посіяв нагідки. Де він узяв те
насіння, невідомо, але ми, діти, добре пам'ятаємо, як він клав між
грудочками зернини, як потім притоптував їх і, повернувшись до нас,
усміхався: «Гут... кіндер... гут». А коли німців повели в барак, ми
розвоювали ту землицю, розкидали каміння, зробили з паличок хрест,
зв'язали його травою і поставили на грядці. Уранці, коли їх вивели на
роботу, ми ще спали, але навіть крізь сон я чула, як скреготіли в
розчині лопати, як стукали дужками відра, як надсадно бухикав Фрідріх і
гиркав охоронець.
Місто давно не сердилося на німців, удови жаліли їх
і роздивлялися картки їхніх дружин і дітей, часом приносили щось з
одягу — старий піджак або картуз, та ще варену картоплю, на що ті
всміхалися, дякували, називаючи вдів «фрау».
У Фрідріха теж була
фотокартка двох дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, він не раз
нам тикав ту дивовижу, чи забувши, що ми вже бачили, а чи хотів
похизуватися, які в нього чепурні діти. І ми у відповідь цілу весну і
ціле літо топтали і розкидали його грядку, його маленьку державку в
нашому злиденному місті. Він до того бридко кашляв, до того був худий,
гнилозубий і брудний, що ми не могли його не дражнити. Ми любили ціляти в
нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх
дурних німецьких пісеньок.
Під осінь німець уже не садив грядку, ходив, хитаючись, і харкав
кров'ю. Охоронець замість «шнеляти» простягав йому цигарку і дозволяв
лежати під стіною.
Фрідріх робив тільки прикраси зі шматочків цегли —
сонця і квіти, він чіпляв їх понад вікнами другого поверху так, що
самотні жінки подовгу стояли, роздивлялися і навіть сплакували.
Одного ранку його знайшли під стіною барака, де він стояв спиною до людей, понуривши голову.
— Бидлото, тобі що — немає нужника? — гиркнув охоронець і тут же
осікся: від шиї до коробки сіріла мотузка.
Коли
зняли його і взяли на руки, то здивувалися, що немає в ньому тіла. Його
поховали за містом, укинувши в яму і навіть не насипавши горба.
Осінь
видалася теплою, в кінці листопада ми перейшли в новий дім. Якось
посеред грудня я сиділа на вікні і раптом побачила квітку. Пролітав
перший сніжок, а вона цвіла собі під вікном. Була велика і кошлата, не
квітка, а півсоня-ха. Я одяглася, вискочила на подвір'я, простягла руку,
щоб зірвати, і відсіпну-ла. Поруч з нагідкою стояв зроблений з паличок і
зв'язаний нами хрест...
Минуло півстоліття. За цей час у будинку не
тріснула жодна стіна, не струхла і не всохла підлога. Якось син вирішив
повісити на стіні поличку. Стіна не піддавалася дрилю, а потім дриль
шурхнув у якийсь отвір. Коли вибили цеглину, вийняли з отвору рукавицю. У
рукавиці лежала фотокартка двох дівчаток у білих сукенках. Дриль
пошкодив їм черевички, але дівчатка дивилися на нас, мов живі, і
запитували:
— Ви не знаєте, де наш тато?..
Теорія літератури.
Новела
Художній
твір Любові Пономаренко «Гер переможений» розповідає про подію, отже,
належить до епічного жанру. Ти, мабуть, помітив, що це оповідання
невелике за обсягом, проте в ньому глибоко й тонко передано внутрішній
світ, переживання героя, на двох сторінках викладена життєва людська
трагедія.
Невеликий розповідний твір про якусь незвичайну життєву подію з несподіваним закінченням називається новелою (з латин. — новий).
Специфічними
ознаками новели є лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Як
правило, героями новел є особистості, які потрапили в незвичайні
життєві обставини. Автор зосереджує увагу на зображенні внутрішнього
світу героя, його переживань і настроїв. Сюжет новели — простий,
динамічний, містить елемент несподіванки.
Пригадай оповідання Богдана
Лепкого «Цвіт щастя»: воно невелике, розповідає про подію, яка стала
переломною в житті героя. Тут передано внутрішні переживання й настрій
хлопчика, а наприкінці автором подано несподівану розв'язку. Отже, цей
твір також є новелою (хоча названо його було оповіданням, бо термін
новела тоді ще ти не знав).
Новела як літературний жанр з'явилася в XIV-XV ст., а в Україні набула поширення наприкінці XIX ст.
