Чого вчать нас казки?<span>Одного разу дали в школі завдання намалювати героя улюбленої казки. А на вулиці світило сонечко. Так і хотілося пограти з хлопцями у футбол. На думку спали чарівні слова: «По щучьему веленью, по моему хотенью», яким навчила казкового героя Ємелю щука, піймана в ополонці, на подяку за повернуту волю.
Тоді Ємеля відразу на річці вимовив ці слова — і цебра з водою самі піднялися в гору, прийшли до хати та й стали на лавку. Сокира в Ємелі сама стала колоти дрова. Однак я не Ємеля і живу не в казці. Довелося самому малювати. А намалював я щасливого Ємелю. Чому його? Тому що він нікому не бажає зла, а люди довкола нього спритники, хитрують, але їм не везе, а щасливим стає Ємеля. У нього, а не в когось іншого закохалася царська дочка, і зробився він багатий і знатний.
Подобається мені ця казка, як і інші, тим, що їхні герої завжди виходять переможцями, а зло покаране. Незважаючи на знущання мачухи і її злих дочок, Хіврунька стає щасливою. Дочка старого з казки «Морозко» рятується від смерті і повертається додому з подарунками. Морозко пощадив її за мужність і терплячість.
Історії вовка й лисиці, кози-дерези, птахів, звірів, з якими трапляються дивні пригоди, часто відбуваються з людьми. Котиться дорогою задерикуватий колобок і співає: усюди йому вдача. Від дідуся з бабусею втік, не з'їли. Втік колобок від вовка, навіть від ведмедя. І так зазнався, що не побоявся сісти лисиці на язичок. Лисиця його і з'їла. А хіба не трапляються такі історії із зарозумілими людьми, що втрачають відчуття міри і тому терплять у житті поразки?
Я люблю казки за те, що у вимислі є правда. Казки пронизані добротою, вони застерігають від дурних вчинків, учать любити друзів і не залишати в біді людину або чотириногу істоту. Розказані в казках історії запам'ятовуються на все життя
Ну про сказу нашел
</span>
2 грудня 1840р.-народження письменника на Полтавщині
У1851р.- хлопця віддали до Полтавської гімназіїу
У 1858 році разом із М.Лисенком вступає до Харківського університету
у1862 року одружився із сестрою композитора М.Лисенка Софією Віталіївною
в1864року— повертається до навчання у Київський університет,де навчається вже на юридичному факультеті.
У1865—закінчує навчання у Київському університеті.
у1871 року оселився у Києві,увійшовши в творчу співпрацю з Миколою Лисенком, вони спільно організували «Товариство українських сценічних акторів».
*У 1883 році Михайло Старицький очолив перший професійний український театр
*В 1895 році залишив театральну діяльність і цілком віддався літературній творчості.<span>Помер у Києві 27 квітня 1904 року, похований на Байковому кладовищі</span>
<span>Іван Карпенко-Карий — це один з корифеїв українського театру. Він був артистом, режисером, організатором театральної справи. Але найбільшою його заслугою в історії українського театру є драматургічна творчість. Він справді був талановитим драматургом, бо чим ще можна пояснити той факт, що більше ніж через сто років після написання його твори не втрачають своєї актуальності, є близькими і зрозумілими кожному читачеві і глядачеві, а головне — такими ж цікавими, як і століття тому.Вже під час прочитання комедії «Сто тисяч» в мене з’явилося багато міркувань з приводу цієї п’єси, зокрема її головного героя Герасима Калитки.Герасим — це сільський багатій, досить розумний і хазяйновитий. Він зумів розбагатіти в нових соціально-історичних умовах, коли велика кількість поміщиків, навпаки, збанкрутили і були змушені продавати свої маєтки. Калитка вміє вести велике господарство, він дуже працьовитий, енергійний, завзятий, вміє заощаджувати гроші. Але ці його позитивні риси в чималій мірі деформувалися, зазнали деградації, бо вони, як і всі помисли і дії Калитки, спрямовані на збагачення. Його економність переросла в жадність: він краще буде їсти несмачні страви і недобрий хліб, бо такої їжі не можна з’їсти багато. Йому шкода шматка хліба для наймитів, хоча саме вони своєю працею тримають його величезне господарство. Енергійність і завзятість Калитки розкриваються в діях, які підпорядковані його меті. Винахідливість Герасима доводить його до шахрайських махінацій.Його жадоба до збагачення доходить до безглуздя: він не дозволяє запрягти коней, щоб відвезти свою дружину до церкви, що знаходиться за три версти, бо « скотина гроші коштує», бо це «не по-Божому і не по-хазяйськи». Роман, син Калитки, не має ні хвилини спокою, жінка «з діжі не вилазить», наймити спини не розгинають, а Герасиму все мало. Він прагне навіть заробити на своєму кумові — вимагає від того за позичені гроші запродажню на волів. Та що вже тут казати, якщо він прагне збагатитися навіть на власному синові. Знаючи про почуття Романа до наймички Мотрі, він хоче одружити сина на дочці багатія Пузиря, бо в тої велике придане. При цьому Герасим обіцяє дати дозвіл на одруження сина з наймичкою, щоб Мотря більше старалася по господарству.Як на мене, фінал комедії є цілком справедливий. Герасим поплатився за свою жадність, за те, що гроші ставив вище за все інше — за родину, моральні цінності тощо. Він був настільки захоплений прагненням збагачення, що втратив ознаки нормальної людини, розгубив усе позитивне, що в ньому було спочатку.<span>І, можливо, випадок із ста тисячами стане для нього уроком, як і для багатьох інших таких глитаїв.</span></span>
Тема: автор розповідає про те, як занепала Україна.
Ідея6 автор своїм твором хоче пробудити свідомість українців, які заснули. Бо через це занепала країна. А автор -- єдиний, хто бачить це, хто не спить.
Епітети: святая твоя слава, вітрами холодними, високі могили, старче малосилий, московські ребра.