Чую лагідний звук,
То шумить вранці дощ.
Моє сердце з любов'ю
Подалось у пошук.
Чи є правда, чи є лож?
Хто керує світом барв?
І чи знайде він себе...
Дощ проходить через сотні прірв,
Прошу тебе, тільки йому вірь.
<span>Тема: Відтворення щирих особистих почуттів в людини у невід’ємному зв’язку з мовою, народом, рідною землею, Батьківщиною.
Ідея: Возвеличення любові до всього святого, що пов’язано з життям кожної людини.
Основна думка: Особистість — це та людина, яка поважає культуру, мову, традиції рідного краю, вболіває за долю України, її сучасне і минуле.
Жанр: Елегія.</span> <span>Римування: Перехресне.
Віршований розмір: Ямб.
Художні особливості поезії.
Повтори: «Коли мене питають… любили…» . Метафори: «випадкове слово не впаде» . Епітет: «ясні зорі», «тихі води» .
</span>
Хорошо,отлично.............
Софійка - головна героїня твору. Вона дуже любить читати книжки, особливо казки про Русалоньку. Вона дуже мрійлива, довірлива та добра. Софійка відкрила, що стара шафа- це портал, який повертає в минуле
Вадим - хлопець, в якого закохана Софійка
Сашко- хлопчик з багатодітної сім‘ї. Самостійний, заробляє гроші або допомогти сім‘ї
Сніжана- тітка Софійки. Вона давно пройшла свій період дитинства, проте досі залишається мрійницею. Вона розуміє Софійку і довіряє їй.
Яків- помер, вдавившись картоплею на обіді
Гордій- обдурив Міщенка, щоб стати власником землі
Ірка Завадчук- любить провокувати та інтригувати. Постійно привертає увагу до своєї персони
Валентин- непорядний, егоїст. Покинув двох дітей
Клава- перша власниця коралів
Васюня- переховувався від відповідальності
Іра- дочка Валентина, живе в Києві
<span>Чимало
наших співвітчизників прославило ім'я України своєю творчою працею як у
рідній землі, так і по всьому світу. Та є серед українців постатті,
велич яких не може поміститись у рамки національного буття — постатті
світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської
цивілізації. Їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими
згори, тими, що отримали найвище Боже одкровення. Українців, у період
їхнього національного самоствердження, Господь обдарував декількома
велетами — це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та митрополит
Андрей Шептицький.
</span>Щоб
усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише
пригадати, що в кінці XIX та в першій половині XX століть і на Сході і
на Заході України, на еміґрації та численних поселеннях, практично в
кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи
службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами
Господа Бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками,
знаходився портрет великого Кобзаря. У неділю, зібравши велику сім'ю,
батько шанобливо і урочисто нарівні зі Святим Письмом читав “Кобзаря”
Тараса Шевченка.
<span>
Відразу після смерті поета в українському народі починається
витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова)
національного пророка. Подібно до Мойсея, Тарас Шевченко із затурканих
селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати
розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він
вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. І не дарма великий Каменяр написав про Шевченка: “Він
був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і
став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав
нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.</span>
В історії України ще не було людини, що зробила б такий велетенський
вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Він не був політиком, та на
його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і
партій. Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні
полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони
українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. Він не був
дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та
мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та
любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для України та
українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. Він не
був проповідником, та своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю
Творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські Церкви: на
Сході — від безслідного розчинення в Церкві московській, на Заході —
від латинізації. Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути,
але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського”
ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.
<span>
</span>