У кожного міста є моторошні розповіді та байки, які розказують біля вогнища та лякають неслухняних діток. У Києві - це Лиса гора, на Хмельниччині - катакомби під фортецями, Захід України славиться містичними лісами.
Чому у нашому місті не повинно таких бути? І вони є.
Перш за усе - будинки з привидами. Найбільш відомий будинок з примарами знаходиться на Забалці. Мало хто з херсонців не чув легенди про нього. Бере свій початок ця історія в повоєнні роки, коли заїжджий табір циган зупинився у цих місцинах. Звісно, що у таборі була одна циганка, яка промишляла «чорними справами»: наведенням пристріту, псування, хвороб. Загалом - відьма. Такі її послуги користувалися попитом у місцевого населення, і гроші у відьми водилися. Далі історія інтерпретується по-різному. Чи то її згубили рідні сини за пожитки, чи то штрафбатівські бійці згубили.
Покійну поховали на околиці кладовища. А уже в 90 -х роках почалася забудова цієї території, і частина могил була вирита, серед них опинилася і могила відьми. Ну і як у казках - почалися потойбічні явища. Меблі в будинку самі рухалися, посуд билася, речі самозаймаються. Будинок змінив кілька власників, але жоден не зміг тут прожити більше 3-х місяців.
Інший же будинок з привидами знаходиться в с. Комишани. Великуватий дім з двома башточками був збудований бізнесменом для своєї молодої дружини. Але сімейне життя не заладилося, і будинок за рішенням суду слід було поділити між подружжям. Чоловік не зміг стерпіти такої поразки і застрелив власну матір і себе. Дружина вселилася на свою законну половину, але навіть після смерті колишній коханий не хоче здаватися і всіляко нагадує про свою присутність.
Не обійшлося й без проклятих перехресть. За даними ДАІ, які ведуть детальний облік всіх аварій, в Херсоні існує 3 найнебезпечніших перехрестя:
- перетин вулиць Іллюші Кулика і Ладичука ;
- проспект 200 років Херсона - вулиця Карбишева ;
- перехрестя вулиць Комунарів та Горького.
Дивина у тому, що на всіх цих перехрестях встановлені світлофори, дороги рівні з хорошим оглядом, немає стрімких скель, що закривають видимість конструкцій, будинків і дерев. Як правило, більшість аварій закінчуються летальним результатом. Тільки за 2007 рік на перехресті вулиць Комунарів та Горького було скоєно 11 ДТП, за 2008 рік - ще 10 аварій. На перетині вулиць Іллюші Кулика і Ладичука траплялися навіть по дві аварії за день. Незважаючи на вжиті заходи, люди продовжують гинути на перетині цих доріг.
Херсонський студент - не студент, якщо не чув історій про привидів гуртожитку. Щойно заселишся туди-на тебе сиплеться град розповідей, як хтось тут, через щось загинув. По більшій мірі це міфи та вигадки. Але, але, але. Недобра слава панує навколо гуртожитку Вищого професійного училища № 2. Не так давно з вікна приміщення вистрибнула 17 -ти річна студентка даного ПТУ. Цікаво, що жодних причин покінчити життя самогубством у дівчини не було, а пояснити причину свого вчинку вона не може. Постраждала стверджує лише, що протягом кількох днів їй снилася відьма, яка доволі «живо» її душила. За деякий час до цього з нещасливого гуртожитку випав 18-річний хлопець. У даній історії також не все просто і питань більше ніж відповідей. Ще двох студенток першого курсу викладачі змушені були направити до психіатричного закладу, оскільки у них спостерігалися напади паніки і гостре небажання повертатися в гуртожиток. І знову ж таки-лише чутки та інтернет-байки.
От саме цікаве стосуєтьсябудівель часів Катерини, а самепідземних катакомб, що тягнуться ледь не під усім Херсоном. Мало відомо, що саме криють у собі ці темні та сирі тунелі. Існують, навіть, розповіді про піратське сховище. Як відомо на порозі 20-го століття близько Херсону заробляли на життя пірати свого часу. Так ось. Парове судно «Софія» тримало маршрут з Одеси до Хорлів. Як уже зрозуміло-їх захопили пірати. Вичистивши кишені та трюми корсари зникли на шлюпках у невідомому напрямі. Згодом до берегу прибило ці самі шлюпки без жодного натяку на людей. Уся легенда зводиться до того, що херсонські бандити заховались у катакомбах та їх там завалило. І по цей день можна почути відлуння їх голосів. Зараз же навряд хтось шукатиме ці скарби, особливо побачивши, як вправно облаштували у штольнях свої табори бомжі.
Звісно, ще повно містичних та страшних історій про місцини Херсону. Ті ж набережні, пустеля, колодязі, покинуті фабрики, заводи та храми. Але нехай це залишається незвіданим. Адже у кожній казці є доля казки.
Ответ:
Життя буде цікавішим, коли поруч і друг (за повістю Я. Стельмаха «Митькозавр із Юрківки, або Химера лісового озера»)
Літо. Довгоочікувані канікули. Двом друзям, Митьку та Сергію, літо провіщало чимало цікавого. Адже вони вирішили провести його разом у бабусі Митька. Село мало таку затишну, таку домашню назву — «Юрківка». Якби ще до від'їзду в Юрківку хлопцям хтось сказав би, що замість того, щоб відпочивати, бити байдики, грати та купатися у річці чи ставку, вони стануть завсідниками сільської бібліотеки і читатимуть жадібно книжки, вони нікому не повірили б: не вистачало ще літо псувати на читання — вони не дуже полюбляли книжки. Але друзі почати у Юрківці читати не просто книжки — а книжки, які стосуються наукових досліджень у галузі живої природи. А викликало живе зацікавлення хлопчиків до бібліотечних скарбниць незвичайне лісове озеро поблизу Юрківки.
Хлопці дізнатися від чотирнадцятирічного Василя, який також приїхав до Юрківки. відпочивати, що в лісовому озері оселилася якась страшенна істота. Вона лякає мешканців села, і купатися в цьому озері, як виявилося, дуже небезпечно. Може, це чудовисько подібне до Лохнесського? Те озеро у Шотландії — Лох-Несс зветься — далеко-далеко від Юрківки, за кордоном, але ж звідки у Юрківці, українському селі, його родичі? Ось і вирішили хлопці вистежити та сфотографувати таємничого мешканця сільського озера. Друзі оселилися в курені, який і будувати не треба було: він уже був кимось збудований неподалік від озера. Може, рибалками?..
Хлопці, мешкаючи в курені, час від часу знаходили ознаки присутності Химери. Це були і величезні сліди на піску, і пір'я розірваного птаха — можливо, це було місце, де чудовисько влаштувало собі їдальню. Сергій та Митько вирішили зробити принаду для нього. А ще Сергій запропонував товаришу дати ім'я цій химері. Але яке? Сергій назвав її на честь свого друга — Митькозавром. Спочатку Митько виявив скромність і відмовився від такої честі, а потім погодився. Друзі вже уявляли собі, яка буде сенсація в науковому світі, як здивується вчителька ботаніки, коли виявиться, що вони стали першовідкривачами Митькозавра із Юрківки.
Подробнее - на Znanija.com - znanija.com/task/18050493#readmore
Объяснение:
Режисер Сев знімає фільм про матроса Богдана. Для зйомок будують вітрильник. Але це не бутафорна споруда — на ньому плаватимуть учні морехідної школи. Тому майстри дуже стараються. Композиція доволі вільна. Незвична форма оповіді — монолог-сповідь сімдесятилітнього То-Ма-Кі, який згадує свою далеку молодість, пов’язану з кіномистецтвом. Читач мандрує разом з героями з майбутнього в минуле. Таємничі, часом небезпечні пригоди змінюють одна одну. Дія відбувається то в Одесі, то в Італії, Румунії, навіть на острові Ява. Мариністичний колорит Міста, що з’явився в українській літературі чи не вперше в такому обсязі, змінюється екзотикою чужих країн. Екзотичні також імена героїв: Тайах, Сев, То-Ма-Кі та його сини Майк і Генрі. Автор сміливо став в опозицію до літературних трафаретів. Усе це не сподобалося тогочасній критиці. У романтичному творі є і любовна колізія, і Прекрасна Дама. Тут це загадкова танцівниця Тайах, у яку закохані Сев, То-Ма-Кі та Богдан. Це сильні, вольові натури, якими і мають бути романтичні герої. Любовна сюжетна лінія у творі є втіленням етичного кредо митця, який сповідує культ жіночності, вірної дружби, краси людських взаємин.
Джерело: https://ukrclassic.com.ua/katalog/ya/yurij-yanovskij/3571-analiz-majster-korablya-yanovskij Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua
• «Треба десь зробити січкарню, драча, крупорушку чи керата,— співаючи зробить, дайте тільки заліза, дерева і ввечері добру чарку монопольки. А хочете вітряка, то й вітряка вибудує під самі хмари...» (Дід Дем’ян)
• «...Коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащом». (Михайлик)
• «В її устах і душі «насіння» було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками-нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю». (Мати Михайлика)
• «З двору наполохано виходить у рам’ї, у розтоптаному взутті глибокоока, ще молода жінка, її погляд шукає землі, а розгонисті брови летять угору. ...Жінка зупиняється... потрісканими пальцями поправляє хустинку, а в її чорних очах закипають темні сльози...» (Жебрачка)
• «Біля самого вориння з козубом у руці стояла чорнява худенька дівчинка років восьми, очі в неї карі, з краплинами роси, рум’янці темні, а губи відстовбурчились рожевим потрісканим вузликом і чогось радіють собі». (Люба)
• За яку книжечку « я віддав безсовісному крамареві аж п’ять крашанок…» (« Три торби реготу»)
Поллиана очень любила играть в игру под названием "радость".Она ей делилась когда видела что возле неё находяться грустные,серые люди. И современном люди поняли что надо радоваться тому что у них есть
