а) При підготовці до виборів, я порадила б йому не бути таким впевненим у тому, що він у них переможе; робити усе можливе, щоб на виборах голосували саме за нього, а не сподіватися на свою вдачу, яка, з рештою, йому ніяк не допомогла.
б) Якщо б Сомко переміг у виборах гетьмана, я порадила б йому переманити на свій бік усих тих, хто голосував за Іванця, щоб не мати за спиною людей, які готові "списом встромить у спину" гетьману, бо це той - хто для них не повинен гетьманувати. Треба мати тільки прихильників, а не велику кількість ворогів при гетьмануванні, бо з цим "каші не звариш".
в) Коли Сомко отримав поразку у виборах гетьмана, я б порадила йому не опускати руки, всіма силами не давати іншим командувати собою. Але при цьому не треба йти на злочин, або "служити" своєму ворогу - Брюховецькому. Не треба задобрювати його та його "слуг". Якщо не можна нічого вдіяти - вдаватися до крайніх мір, тобто силою спробувати встановити справедливість.
<span>Калиновий кущ навесні Завжди любили люди цілющу красуню калину, яка є символом краси, ніжності. Весною вона розквітає і стає гарною, мов дівчина в білому вбранні.. Зелене листя тільки покращує відчуття краси. Красива вона і в пору цвітіння, і коли багряніє восени листя, і взимку, коли червоніють її ягоди. Ягоди калини люблять і люди і птахи. Вони дуже корисні. Дівчата вишивали на сорочках калину, її вплітали у віночок. Калина – це слава рідної землі, батькової хати.</span>
Твір починається із звернення до нових Колумбів і Магелланів з пропозицією продовжити відкривати цікаве, незвідане в житті. Протягом поезії автор висловлює думку про прагнення кожної людини жити активно, на благо рідного краю, народу. Наприкінці поезії В. Симоненко засуджує байдужість і пропонує її «шкварити… на вогні».
Неодноразово, мабуть, кожному з нас випадало спостерігати за вчинком, гідним поваги та захоплення. Ми думали про те, що так могла вчинити тільки сильна людина. Але навряд чи нам доводилось пережити чи побачити на власні очі щось хоча б подібне до того, що описано в повісті М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Образ Соломії — оригінальний, але життєвий. Наскільки відомо з історії України, всі історичні умови, у яких відбувається дія твору, правдиві, а такі люди, як Соломія, не тільки існували, а й були певним типом: багато хто з кріпаків у середині XIX сторіччя, не витримавши приниження кріпацтва, вдавався до рішучих дій, виборюючи собі волю нехай навіть ціною власного життя.<span>Література не лише вводить нас у контекст далекого минулого чи актуальної сучасності, а й формує певні стереотипи щодо характерів людей, їхніх вчинків та прагнень. Говорячи «українська дівчина», ми часто бачимо перед собою образ, створений сентименталістами й романтиками. Вона постає перед нашим уявним зором покірливою та скромною, простою та тихою, безумовно, гарною зовні, із чутливою поетичною душею. Цей образ взятий з життя, він також не вигаданий. Але кожен час, кожні історичні обставини формують свого «героя». Звикли до стереотипів, ми навіть дивуємось, побачивши в українській літературі таки новий, незвичний для нас жіночий образ. Соломія, звісно, має поетичну душу вміє кохати, бути ніжною та щирою. Але ми не помічаємо в її характері тієї покірливості та бездієвої сумовитості перед труднощами, яку зазвичай приписують «українській жінці» як узагальненому образові. Вона не просто здатна до інших, сильніших, бурхливіших емоцій, їй не просто знайоме відчуття обурення через
несправедливість і жага дій, — вона знає, що таке справжні дії, боротьба за своє майбутнє, мужність та безстрашність.</span>Содомія постає перед нами щиро закоханою жінкою. Її кохання сильне. Вона готова ризикувати, боротися, аби здобути волю й побудувати і пік життя так, як вважає за потрібне. Вона здатна йти за своїм чоловіком попри те, що шлях, обраний ним, складний та ризикований. Але річ навіть не в тім, щоб пристати на те чи інше рішення: Соломія здатна сама вирішувати, не тільки вкупі з Остапом, а й самостійно. Саме вона вирішує визволити Остапа, коли той потрапляє в ув’язнення, саме вона разом з Іваном втілює свій план у життя.На жаль, Соломію чекає трагічна доля: вона тоне у бурхливих водах, хоча стільки разів вибиралася з небезпеки, перемагала бурхливі води життя. Згадуючи про неї, Остап говорить, що на дні тепер поховано половину його душі. Не тільки справжнє почуття, а й спільний ідеал, спільна боротьба об’єднали дві закокохані душі, зробивши їх єдиним цілим.<span>Нині вже ніхто не вважає за чесноту скромність чи покірливість. Багато хто із сучасних жінок має, як кажуть, «чоловічу вдачу»… Але ж образ Соломії захоплює насамперед тим, що її мужність була зумовлена високим ідеалом, її наполегливість на шляху до поставленої мети була духовною потребою, прагненням волі як необхідного елементу гідного й щасливого життя. Не так часто зустрічаються постаті, у яких сила поєднується зі справжніми цінностями. Мабуть, Соломія приваблює й зачаровує читачів не лише силою своєї особистості, а й духовністю своїх переконань, моральною красою. Мені дуже сподобався образ Соломії, я вважаю, що він може слугувати прикладом і сучасному жіноцтву, прикладом поєднання краси внутрішньої та зовнішньої із незламною вдачею, із прагненням домогтися справедливості навіть такою дорогою ціною…</span>