Не хлопець а золото — золото
<span>Кожному приємно, коли його називають золотою дитиною.</span><span>Мама дуже любила
свого єдиного синочка Василька, учня 5 класу. Хлопчик був не дуже
старанним учнем: вчився абияк, часто обманював, ображав друзів і був
дуже ледачим</span><span>Одного разу, коли Василько повернувся додому, мама лежала у ліжку, важко дихаючи. Їй була потрібна допомога. Хлопчик
викликав лікаря. І поки чекав швидку допомогу, вирішив зробити матуся
чай. Поставив чайник на плиту, а сам поклав голову на руки та заплакав.
Він думав: “Чому я не слухав матусю, не допомагав їй?”</span><span> Так
він гірко плакав і раптом почув голос. Підняв голову і побачив
маленького чоловічка з бородою у кумедному одязі. Гномик привітався та
сказав, що давно спостерігає за Васильком і готовий йому допомогти. </span>
— Що ти хочеш?
— Я дуже хочу не засмучувати маму, стати хорошим учнем, щоб у мене були друзі.
—
Я дам тобі три чарівні дарунки: сопілку, скриньку, клубочок. Вони
обов'язково тобі допоможуть, але ти повинен дуже постаратись змінитись.
<span> Раптом
у двері подзвонили. Василько пішов відчиняти. Приїхав лікар. Він зробив
мамі укол, виписав ліки. Хлопчик провів лікаря до дверей, чемно
вислухав поради, попрощався. Лікар на прощання сказав мамі: “Ви швидко
видужаєте. У вас не хлопець — золото”. З кухні пролунала сопілочка. Ось і
перше бажання здійснилось. </span><span> Син нагодував маму. Сів на кухні, відкрив скриньку чарівну і вперше вивчив самостійно домашнє завдання. </span><span> Зранку він поклав чарівний клубочок у кишеню з надією, що він допоможе знайти друзів у школі…</span><span><span>У
Василька усе налагодилось. Мама одужала, хлопчик добре вчиться, у нього
є справжні друзі. Він закінчив школу, досягнув успіхів у житті. </span></span>
Непосидючий,сильний, вiдкритий, впертий,стійкий, правдолюб,непримиренний до зрадництва,спритний,спокусник,шанобливий до батькаСкільки в ньому відваги, життєвого азарту, винахідливості й тієї надійності
Може, тим без пісні я не
можу
Працювати, жити
навіть дня,
Що округ земля моя
хороша,
А на ній - моя рідня!<span>
</span>
Чого вчать нас казки?<span>Одного разу дали в школі завдання намалювати героя улюбленої казки. А на вулиці світило сонечко. Так і хотілося пограти з хлопцями у футбол. На думку спали чарівні слова: «По щучьему веленью, по моему хотенью», яким навчила казкового героя Ємелю щука, піймана в ополонці, на подяку за повернуту волю.
Тоді Ємеля відразу на річці вимовив ці слова — і цебра з водою самі піднялися в гору, прийшли до хати та й стали на лавку. Сокира в Ємелі сама стала колоти дрова. Однак я не Ємеля і живу не в казці. Довелося самому малювати. А намалював я щасливого Ємелю. Чому його? Тому що він нікому не бажає зла, а люди довкола нього спритники, хитрують, але їм не везе, а щасливим стає Ємеля. У нього, а не в когось іншого закохалася царська дочка, і зробився він багатий і знатний.
Подобається мені ця казка, як і інші, тим, що їхні герої завжди виходять переможцями, а зло покаране. Незважаючи на знущання мачухи і її злих дочок, Хіврунька стає щасливою. Дочка старого з казки «Морозко» рятується від смерті і повертається додому з подарунками. Морозко пощадив її за мужність і терплячість.
Історії вовка й лисиці, кози-дерези, птахів, звірів, з якими трапляються дивні пригоди, часто відбуваються з людьми. Котиться дорогою задерикуватий колобок і співає: усюди йому вдача. Від дідуся з бабусею втік, не з'їли. Втік колобок від вовка, навіть від ведмедя. І так зазнався, що не побоявся сісти лисиці на язичок. Лисиця його і з'їла. А хіба не трапляються такі історії із зарозумілими людьми, що втрачають відчуття міри і тому терплять у житті поразки?
Я люблю казки за те, що у вимислі є правда. Казки пронизані добротою, вони застерігають від дурних вчинків, учать любити друзів і не залишати в біді людину або чотириногу істоту. Розказані в казках історії запам'ятовуються на все життя
Ну про сказу нашел
</span>
Душа – какое же тонкое это понятие. Она все чувствует и понимает без слов, и многие ее отождествляют с интуицией. Душа своим тихим голосом всегда подскажет, поможет принять правильное решение.
И как часто мы, спустя какое-то время после наступления исхода сложной ситуации понимаем, что чувствовали «нутром», что надо было поступить по-другому. Именно душа тогда подсказывала нам – не так, не так! Но мы следуем разуму или сиюминутному стремлению.
Часто мы не можем понять, что происходит с нами – чего-то не хватает. А чего не хватает? Мечемся, переживаем, ищем. Как же трудно искать то, что не знаешь, как выглядит!
Какое огромное количество времени нашей жизни отнимает работа и стремление к большим, высоким, таким благородным целям. Ведь мы делаем это все ради наших близких. И часто не замечаем, как в вечной занятости все больше отдаляемся от них.
Однако никакие материальные цели не дадут полного счастья, и не помогут понять в полной мере, что такое настоящая душевная гармония. Именно изнутри души мы способны ощутить степень наполненности нашей жизни. Именно душа всегда вовремя, а то и заранее сигнализирует нам о том, что «что-то тут не так».
<span>
</span><span />