Лаврін
"Лаврінове молоде довгасте лице було румяне. Веселі сині, як небо, очі світилися привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонки й ніс, румяні губи-всеподихало молодою парубчою красою. Він був схожий з виду на матір. "
Карпо
<span>"Карпо був білявий, але волосся на його голові з вершечка було трохи рудувате."
</span>Старший син, Карпо, був суворий і непривітний. Був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові: «В його була тільки пара волів, і як треба було спрягатися під плуг, він ніколи не просив волів у батька, а напитував супряжичів між чужими людьми». На противагу Карпові, Лаврін був лагідної вдачі, чутливий до краси й ніжності, схильний до жартів і дотепів. Він з іронією ставився до колотнечі в сім'ї, кепкував з Мотрі. Кайдашиха, вихваляючи сина, каже про нього: «Мого Лавріна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як іде селом, то дівчата аж перелази ламають».
<span>Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дівчину Мотрю, а веселий Лаврін — убогу Мелашку. </span>
1) Самостійна незмінювана частина мови, що виражає ознаку дії, стану, ознаки іншої ознаки або предмета і відповідає на питання як? де? куди? звiдки? коли? чому?...
Б) вона незмiнювана.
В) вона виступає обставиною, рiдше присудком або означенням.
2.
Поділяється на розряди: способу дії (добре), міри і ступеня дії (утричі), місця дії i напряму (праворуч), час дії (сьогодні), причини дії (спересердя), мети дії (навмисне), ознаки (котлета по-київськи).
3. Сполучення прийменників з iменниками, прикметниками, числівниками, займенниками.
4.
Не з прислівниками пишемо разом: - якщо без не прислівник не вживається: незабаром, непорушно; - якщо до прислівника-обставини з не можна дібрати синонім: невисоко — низько; - якщо прислівник утворений від прикметника з наголошеними суфіксами -анн-, -енн-: несказанно, широченно. Не з прислівниками пишемо окремо: - якщо в реченні є протиставлення: не дорого, а дешево; - якщо прислівник є в реченні присудком: Цього робити не треба. Ні з прислівниками пишемо разом. У цьому випадку він є префіксом: ніде, нізащо. Ні у фразеологізмах пишемо з прислівником окремо: ні туди, ні сюди.
5. 1. Прислівники, утворені від прикметників, у яких пишеться два н, подвоєння букв зберігають: натхненно, невпинно, незрівнянно. Також з двома н пишуться прислівники: зрання, навмання, попідтинню, попідвіконню, спросоння.
6. Літера и пишеться в кінці прислівників після г,к,х. Після к, ч у прислівниках з префіксом по-. I в кінці прислiвникiв безвiсти, почасти, восени.
Літера і пишеться в кінці прислівників після літер на позначення м'ягких і пом'якшених приголосних: тричі, вранці, вповні.
7. - Через дефіс пишемо прислівники з префіксом по- і суфіксами -е, -є, -ому, -ему, -єму. (По-перше, по-нашому, по-вірменськи, а також прислівники по-латинi і на-гора).
- З частками казна-, хтозна-, бозна-, будь-, -небудь, -таки, -от, -бо, -но, -то. (Казна-коли, як-небудь).
- Утворені повторенням одинакових, синонімічних чи антонiмічних слів: ледве-ледве, десь-інде, тишком-нишком, часто-густо, не сьогодні-завтра, з діда-прадіда.
- Слова: ледве-не-ледве, будь-що-будь, віч-на-віч всього-на-всього, де-не-де коли-не-коли, пліч-о-пліч, ж хоч-не-хоч, як-не-як, тет-а-тет. Усi решта пишуться окремо!
9. Разом пишуться прислівники, утворені сполученням:
а) прийменника з прислівником; відтоді, дотепер, занадто, назавжди, оскільки
б) прийменника з коротким прикметником; вручну, допізна, засвітла, зліва, нарізно, полегеньку
в) прийменника з числівником; вшестеро, уперше, натроє, спершу
г) прийменника із займенником; внічию, нащо, передусім, почім, почому
ґ) кількох прийменників з будь-якою частиною мови; Завширшки, знадвору, навколо, навздогін, завчасно
д) кількох основ (із прийменником чи без нього); Воднораз, достобіса, живовидячки, мимохідь, нашвидкуруч, чимдуж.
Окремо пишуться прислівники, утворені сполученням:
а) прийменника з повним прикметником або числівником; в головному, в цілому, в одному
б) прийменника по із збірним числівником; по п’ятеро, по десятеро
8. Через дефіс пишуться прислівники, утворені:
а) від прикметників і займенників за допомогою префікса по- та суфіксів –ому(-єму), -и; по-святковому, по-теперішньому, по-материнському і по-материнські, по-українському і по-українські, по-моєму, по-латині
б) від порядкових числівників за допомогою префікса по-; по-перше, по-друге, по-третє.
10) Ця частина мови відіграє дуже важливе значення, адже вона виражає ознаку дії, стану, ознаку іншої ознаки або предмета.
Привіт, Льоню!
Я давно мріяв тобі написати листа і ось нарешті наважився. Я хочу висловити своє захоплення твоїм сприйняттям навколишнього світу, такого чарівного, безмежного і таємничого. Ти напевне і не уявляєш, як цікаво було мені дізнатися про казкового чоловічка народженого крапельками, про Сопуху і твоє сонячне кіно. Зараз мені здається, що я і сам став помічати ці тонкі порухи природи, навіть не поглядом або слухом, а серцем. Вся краса навколишнього світу для мене сплітається в щось гармонійне і казкове, а коли все затихає, то до мене доноситься ніжний звук павутинки...
Я щиро вдячний тобі, Льоню, що ти навчив мене цінувати справжню красу. Я сподіваюсь, що після того, як ти прочитаєш цей лист, ми станемо справжніми товаришами. Тому що разом пізнавати світ набагато цікавіше. І я також плекаю мрію про зустріч із твоєю подругою - Ніною, разом ми були б чудовою компанією.
Всього найкращого.З нетерпінням чекаю відповіді. З повагою, ...!
Невеликий за обсягом вірш Р. Кіплінга «Якщо» увібрав у себе одну з головних ідей його творчості — формування ідеології особистості, панування ідеї вищого морального ґатунку. Такий світогляд, який показує автор у своєму вірші методом анафори, почав формуватися в нього з дитинства. Так, навчаючись у пансіоні, ще хлопчиком він зазнав знущань та принижень з боку вихователів. Таке життя на підсвідомому рівні сформувало його прагнення до справедливості та збереження гідності, спонукало до боротьби за власну свободу та незалежність від життєвих обставин. Ще підлітком під час навчання в чоловічій школі, він навчився протиставляти особистість насильству як організованій системі в певній спільноті.
Працюючи репортером, висвітлюючи вчинки людей в різноманітних екстремальних ситуаціях: війни, епідемії, катастрофи, тяжкі умови праці, Р. Кіплінг викарбував модель поведінки людини. Р. Кіплінг бере за взірець поведінку та вчинки «білих людей», які несуть, на його погляд, просвітницьку й позитивну місію в суспільстві. Ці люди — романтики, віддані неписаному «кодексу честі». Насамперед — це люди дії, які на краю світу в складних умовах будують дороги, мости, лікують, керують, захищають. Взагалі — розбудовують цивілізацію «білих». (За таку позицію йому часто дорікали расизмом.)
У вірші «Якщо» Р. Кіплінг ніби підсумовує свій життєвий досвід, концентрує його у фрази, що як постріл вражають свідомість людини, змушують її приміряти риси ідейної моралі та вчинків на себе, ніби запитуючи: «А чи зміг би я так діяти, як пише Р. Кіплінг у своєму вірші?» На перший погляд, модель, запропонована Р. Кіплінгом, дуже проста і направляє людину до вчинків простих категорій: «добро-зло», «життя — смерть», «дія — пасивність». Проте вражає сила глибокого проникнення у свідомість ідей письменника про місце справжньої людини в суспільстві. Спокійна рішучість у будь-якій ситуації, віра в самого себе, зневага думки натовпу, пронизує читача, немов удар струму. У своїй творчості, як правило, письменник будує моральні принципи поведінки людей, не розділяючи в абсолюті добропорядні вчинки від гріховних або неблагополучних, не розмежовуючи їх різко. Але у вірші «Якщо» він підносить до абсолюту етичну цінність таких рис людей, як мужність, енергійність, стійкість. Р. Кіплінг оспівує у вірші філософію, направлену на дію розбудови. Тільки своїми діями людина стверджує цивілізаційний шлях. Так, втративши всі сили під час досягнення мети, після поразок та невдач, людина знов і знов відновлює свої цілеспрямовані дії у вибраному напрямку. Автор показує, що взірець «справжньої» людини — це концентрація сили духу на грані неможливого. Коли всі сили вичерпані, усе втрачено, за певних умов людина спроможна, «зціпивши зуби», триматися в руслі особистих ідеалів.
<span>Людині належить час, і діяти в часі вона повинна гідно, як володар свого життя, підносячись над своїми пороками та недоліками. Час є однією з найважливіших категорій для людини дії. Тому марнувати його на вчинки, які не відповідають «кодексу честі», людина не повинна.
</span>