Жили были люди они мерзли и были одиноки. Было это давно, тогда не было
городов и сел, народ обитал в пещере. Люди сидели каждый сам по себе и
обнимали от холода свои колени, чтоб как то согреться. Одному маленькому
мальчику стало жаль девочку неподалеку, так жаль, что он решил
поделиться своим теплом. А когда он обнял ее и они смогли немного
согреться, оба ребенка захотели чтоб и другим людям стало тепло, но не
хватало им рук, чтоб обнять столько народу. Сжалились боги и сделали
так, что из сердец детей выскочил огонек. Пламя упала на сухие ветки и
получился костер, который помог обогреть всю пещеру и всех жителей. С
тех пор есть в мире огонь. Огонь как чувства человека, может обогреть
множество сердец, быть яркой искрой, а может стать как гнев-буйной
стихией, огромным пламенем.За огнем, как и за чувствами человека нужен
присмотр.
Аналіз вірша «Запросини» В. Підпалого наведений в цій статті. «Запросини» В. Підпалий аналіз Тема «Запросини»: зображення оптимістичного настрою ліричного героя при виборі правильного власного життєвого шляху. Ідея «Запросини»: заклик до активного руху шляхами життя. Основна думка: життя тільки тоді є повноцінним, коли людина рухається, виявляє активність, прагне подорожувати. Жанр «Запросини»: філософська лірика. Римування: перехресне. Казка в поезії. Основні особливості: — фантастичні герої (я і ніч); — незвичайні предмети (золотий човен, золоті весла); — художня вигадка; — магічність числа «3» («три гори», «три річки», «три шляхи», «за трьома замками», «за трьома дверима», «у якомусь із трьох кутків») Художні засоби «Запросини» Епітети: «Холодне небо», «золотий човен», «золоті весла», «ніч довга». Повтори: «Там, де три…», «із хмари на хмару, на хмару із хмари…», «Ходімо…», «У холодному небі золотий човен?» Метафори: «три гори зійшлися», «ріки злилися», «шляхи з’явились». Риторичні: «ходімо!», «… і на місці!» У вірші «Запросини» В. Підпалий запрошує читачів у казку — до трьох гір, трьох рік і трьох шляхів, щоб знайти золоті весла й на золотому човні поплисти до своєї мрії. «Навіть якщо не дійдемо, — ходімо!» — говорить поет. Поезія написана вільним віршем — верлібром і носить глибокий алегоричний зміст: треба мати мрію, наполегливо до неї йти, діяти, навіть якщо це не завжди може закінчитися успіхом.
Зажурилась україна
та,ой крикнув же козак сірко
ой не ходи грицю
Образ Климка
(Григір Тютюнник "Климко")
Мир та злагода. Щось повільне, тепле, м'яке, затишне. Щира усмішка, дзвінкий сміх. Впевненість у чомусь, у наступному дні, наприклад. Що буде все добре, буде, де жити, що їсти, у що одягатись. Буде освіта, чесна робота, щасливе життя.
А як щодо асоціацій на поняття "війна" та "злидні"? Жорстоке, холодне, стрімке, бурхливе. Питання про завтрашній день, взагалі про життя, невпевненість у всьому. Турботи, незгоди, муки, плач, ридання...
Війна і мир. Світло та темрява. Після довгого часу, проведеного у світлі, у несподіваній темряві ми не побачимо нічого, крім густого мороку. Після років миру чи можна повірити у реальність жаху? Страшних подій, які відбулись і які ще стануться. Мільйони життів скалічено, зруйновано так, що не відбудувати і не повернути.
У оповіданні "Климко" Григора Тютюнника відтворена гра долі хлопчака. Доля на те і доля, щоб правити своє: вона викидає жорстокий виверт, страшний і неочікуваний, під назвою війна. Маленька людина потрапляє у вир подій — смерті та мук. Він захоплює її, захлестує невеликий, але затишний човен існування. Ще раніше Климко втратив батьків, але не був самотнім: дядько, шкільні друзі, сусіди — усі опікувались ним. І він допомагав дядькові, був надійним товаришем, більше слухав, аніж говорив, але до нього тягнулись інші діти. Мріяв носити такого ж картуза з молоточками і вриватися у ніч на потязі, як дядько. Нетерпляче чекав, коли той повернеться увечері з гостинцем. Нехай не таке багате, але все ж міцне щастя, — та сильна хвиля збила його, зім'яла, здавила жужмом.