<span>Евгений Гуцало в своих новеллах, повестях и романах описал много персонажей детей, которые очаровывают читателей неповторимостью характеров, чистотой своих ощущений и помыслов. В противоположность этой чистоте писатель разоблачает и недостатки в сердце и поведении некоторых героев, будто предлагая нам самим задуматься и дать им собственную оценку.</span>Непростые морально-этические проблемы поднимает Е. Гуцало в рассказе «Семья дикой утки». Мы знакомимся с его героями Тосей и Юрием и узнаем, что они успели уже несколько раз поссориться и помириться. Только это уже подсказывает нам, что у каждого из них — свой характер, своя позиция и свой взгляд на жизненные ситуации. Тося стремится дружить с Юрием: «Когда она была с Юрием, то казалось, что на нее падает волшебный свет его знаний, что она за некоторое время переселяется в тот мир, который возникает из его рассказов». Девочка описывается любознательной, искренней, она хочет познать мир, открыть для себя что-то новое.Юрий же, наоборот, берет от мира лишь то, что удовлетворяет его прихоти, он не понимает поведения девочки с чистой душой. Писатель осуждает самоуверенность мальчика («Меня никто не обманул еще и не обманет») и стремление вызвать зависть других. Мы убеждаемся, насколько морально разрушен внутренний мир Юрия. Это разрушение выливается в его поведение, когда он забрал из леса утят дикой утки и даже не подумал, что утята без матери могут погибнуть. Так оно и произошло. Дети перестали дружить с Юрием, но он не хочет признавать своей вины и притворяется, будто бы это «он не захотел с ними общаться».<span>Душа наполняется презрением к Юрию, но в конце произведения мы вдруг понимаем, что не все еще утрачено для него: «И пока ехал в машине, то только о том и думал: он бы позвал, но подошла ли бы она! И, переживая мучительный стыд, решил, что, наверное, не подошла б…»</span>
«...У греків є Таїс, у римлян — Лукреція, у єгиптян — Клеопатра, у французів Жанна Д’Арк... у нас — Роксолана», — так сказав про героїню повісті О. Назарука П. Загребельний. З такою високою оцінкою постаті Роксолани важко не погодитися. Але щоб донести до читача цю думку, будь-якому митцю знадобляться не абиякі здібності. Назарук зі своїм завданням упорався «на відмінно».
Можна із впевненістю сказати, що таємниця цієї жінки не розгадана й досі. Її особа — це поєднання настільки полярних рис, що розводило дослідників на різні боки: одні ставали палкими прихильниками, інші — засуджували.
Ця жінка — віддана мати, але здатна на пролиття крові дитини іншої жінки. Вона — патріотка свого краю і та, хто приймає віру іншого народу, який нищив людей її землі. Цей перелік можна продовжувати.
Не викликає сумніву одне: це дуже цікава постать. Мабуть, через те до образу Роксолани зверталися різні митці. Його змальовували в своїх картинах художники. Про неї писали опери та пісні, знімали і знімають кінофільми. Образ Роксолани відтворено в архітектурі, скульптурі та прикладному мистецтві.
Чому ж саме її ось вже понад чотириста років пам’ятають і шанують? Чому саме їй присвячують наукові дослідження, її портрети й сьогодні прикрашають музеї (у Національному музеї у Львові є портрет Роксолани роботи італійського майстра)?
У світі цю видатну жінку знають як Хуррем, Роксолана, Хосені. У Стамбулі ще височіє мечеть, збудована Роксоланою на місці Аврет-базару, де колись продавали в рабство людей, поряд з нею — притулок для знедолених. Усипальницю Роксолани розміщено недалеко від гробниці Сулеймана Великого.
Якою ж змальовує цю жінку Осип Назарук?
Ім’я Роксолана походить від двох слів: «Рекс», що означає король, «алани» — предки українців.
Повість «Роксоляна» розпочинається розповіддю про підготовку до весілля Насті Лісовської і Степана, сина львівського купця. Але на містечко напали турки і багатьох українців взяли в полон. Серед них була й Настуся... Дівчину потім тричі перепродавали на невільничих базарах, аж поки вона потрапила до гарему Сулеймана. Туг вона виконувала різну роботу: прибирала, сиділа як сторожа в передпокоях. Саме тоді, як говорить автор, «надійшов пам’ятний день і таємнича година її долі». Стоячи біля дверей султанської одаліски, вона, яка не мала права піднімати очі на султана, один-єдиний раз боязко глянула на нього. Цей погляд вирішив її подальшу долю.
Дівчина-християнка вразила Сулеймана спочатку своєю зовнішністю, а пізніше — розумом. Її побожний учитель Адбуллаг навчив її добре розумітися на Корані, тому дівчина знала, що згідно з Кораном чоловік не може силою взяти дівчину, бо то великий гріх. Мабуть через те говорила з Сулейманом сміливо, переконливо, так, як з ним не говорив ніхто, окрім рідної матері.
Султана, розумного та освіченого чоловіка, зацікавило не тільки те, Що казала невільниця, «але й свобідна форма, і вже перший акорд її, перші слова: вічна правда, рівність перед Богом». Ще будучи полоненою, Роксоляна у розмові з Сулейманом сміливо каже: «Я будувала б, будувала багато... наперед збудувала б велику імарет (кухню для убогих), ...велику дарешттіру (лікарню), ...кара- вансерай для подорожніх і чужинців». Ці слова довели, що ця дівчина мала не лише великий розум, але й дуже добре серце, вона не забуває людей з країни, з котрої потрапила до Туреччини. Саме це відзначив для себе султан. З часом Ель Хуррем отримала волю, прийняла іслам, стала дружиною Сулеймана Великого, народила трьох дітей: «Вона блистіла умом і веселістю, безоглядністюімилосердям».
ГоловнаУсна народна творчість
Прислів’я та приказкиНародні прикметиЛегендиБайкиГуморескиСкоромовкиЗагадкиКазки
Відповідь:
Г. Квітку-Основ'яненка називають першим українським повістярем, який у своїх творах звертався до тем із життя народу. У повістях Квітки-Основ'яненка — позитивні образи селян, їх людяність, моральна чистота, чесніть і працьовитість.
Одним з найвідоміших творів письменника є повість «Маруся». її персонажі, наділені душевним багатством, щирі у почуттях, викликають у мене симпатію.
Головна героїня твору — дівчина Маруся. Вона — втілення ідеалу досконалості. Зовні Маруся надзвичайна красуня: «Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що у саду цвіте»... . Прекрасна Маруся і душею: «О, там вже на все село була і красива, і розумна, і багата, і звичайна та ще к тому ж тиха, і смирна, і усякому покірна».
Ідеальній дівчині — ідеальна пара. Василь, її коханий, теж наділений красивою зовнішністю і благородним характером. Герої закохуються з першого погляду, не можуть жити одне без одного, узагалі, кохання їхнє теж ідеальне. І хоч почуття героїв змальовані дещо з перебільшенням, але саме це сентиментальне перебільшення хвилює нас найбільше й розчулює.
Хоча й було кохання Марусі та Василя ідеальним, проте не зазнали вони щастя. Тимчасова незгода Мару-синого батька на їхній шлюб, несподівана смерть Марусі, після якої Василь постригся в ченці та незабаром і сам помер, — усе це викликає співчуття до нещасної долі закоханих.
Персонажі повісті Квітки-Основ'яненка — прості люди, наділені прекрасними моральними якостями, які хвилюють нас своїми переживаннями та почуттями. Крім того, окрасою повісті є картини народного побуту — пісні, обряди весілля, сватання, заручин тощо.
Пояснення:
Моє основне захоплення - читання книг. Воно вдоволено просте, наприклад, я люблю читати некласичну літературу. Це є одним з основних моїх захоплень
