Отважный, патриотичный,героичный, справедливый,гордый, разумный, хитрый.
<span>Якщо
подумати, то через пісню можна дізнатися про минуле свого народу. З
давніх-давен щоб зберегти свою історію, люди складали співанки. В них вони
описували своє життя, досягнення та поразки. Безперечно, українська пісня
— це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в
смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. З піснею на вустах
не тільки проводять народні обряди, а й також славлять свої перемоги над
ворогом. Наприклад, у пісні про Устима Кармалюка — «За Сибіром сонце сходить..»
розповідається про видатного « українського Робін Гуда», про війну проти пригноблення нашої віри,
боротьбу проти несправедливості та розглянуто багато інших тем, які не
залишають нас байдужими. Взагалі доля
украïнськоï пiснi сумна i велична. Незважаючи на перешкоди i
лихолiття, вона вистояла i продовжує чарувати своєю красою новi поколiння. На
долю українського народу випало так багато лиха, що вилити його можна було лише
в пісні — тужливій та наповненій смутком. Але не тільки про війну та боротьбу
доносила нам пісня. А не забували про щасливе або безнадійне кохання,
суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, красу природи. Все
це чітко описується в ліричних та
родинно-побутових піснях («Цвіте терен, цвіте терен», «А я в батька росла»,
«Била мене мати»).</span><span>Ще
великий М. Гоголь писав: «Пісні для України — все: і поезія, і історія, і
батьківська могила». Цими словами відомий письменник підкреслив поетичну
обдарованість українців та вміння нашого
народу відтворити його минуле, зберігаючи для нас, нащадків, події і дух
попередніх епох. </span><span><span>Отже історичні
українські пісні є могутнім, безсмертним духовним джерелом нашого
народу, яке пройшло відстань довжиною в декілька століть, але все ж таки живе і
продовжує розвиватись далі, вбираючи в себе всю красу та суть сучасної епохи,
яка теж наповнена різними колоритними подіями.</span> зобов'язані берегти усну
народну творчість як найдорожчий скарб народу, вивчати, знати її та збагачувати
новими перлинами.</span>
<em>Кохання</em>
<em>палке, жагуче</em>
<em>надихає, зближує, зцілює</em>
<em>симпатія, пара, сім'я, безтурботність</em>
<em>ранить, віддаляє, вбиває</em>
<em>болюче, нерозділене</em>
<em>Почуття </em>
Наталка -- проста селянська дівчина,красива,розумна,вихована,роботяща. Вона поважає старших. Вона добра,працелюбна,шанує своїх батьків. Її внутрішня краса узгоджується із зовнішньою. Дівчина відстояла своє право на особисте щастя,але з поваги до матері обіцяє підкоритись її волі і одружитись з нелюбом... Коли повертається петро,вона відмовляється від одруження з возним. Вона вірна,незламна,рішуча і наполеглива в боротьбі за своє щастя.Отже,вважаю,що Наталка -- ідеал для сучасної дівчини.
Хто з нас не любить книжок? Дійсно, важко уявити таку людину. У народі кажуть: "Хто багато читає, той багато й знає". Кожен — інтелігент, бізнесмен, робітник — має хоча б невеличку особисту бібліотеку.
Я досить часто відвідую районну юнацьку бібліотеку. Там завжди стоїть тиша й можна самому ходити між стелажами. Та коли уважно прислухаєшся, то можна почути, як книги пошепки розмовляють із тобою. Вони розкажуть чарівну казку, цікаву повість, з їх сторінок забринять невідомі вірші, які ми пам'ятаємо довго, а можливо, й ціле життя. Саме з книжок ми дізнаємося про те, як живуть народи різних країн, як виборюють вони свободу, а ще дізнаємося про відкриття науки й техніки, про рослини й тварин, про планети, зірки й туманності. З давніх-давен письменники, учені відображали в книжках знання та досвід поколінь, зберігаючи це все для нащадків.
А колись у прадавні часи на світі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. Замість сторінок пращури використовували каміння, дерево, стіни печер. Пізніше почали писати на глині, але це було також не дуже зручно. Справжній папір, схожий на той, що на ньому ми пишемо сьогодні, з'явився кілька століть тому. Відтоді й почали в усьому світі писати на папері.
Книга в Україні завжди користувалася великою пошаною. "Велика користь буває від учення книжного. Книги — це ріки, що напоюють світ, це джерела мудрості", — писав давньоукраїнський літописець. Зрозуміло, чому в Київській Русі існували книгозбірні при церквах, монастирях, при князівських та боярських дворах. Про це переконливо свідчать історичні джерела — ті самі книжки.
