Эмммммм знает только перезарядка CS:GO тащет
Автор «Слова…» осуждает эгоизм русских князей, раздоры и местническую политику. На примере похода на половцев Новгород-Северского князя Игоря показано, к чему приводит их нежелание отстаивать общерусские интересы. Игорь идет в поход на половцев один, никого не слушая, а потому и терпит поражение. Он самостоятельно отправляется в поход из-за славы, князь, безусловно, любит свою родину, но желание личной славы правит им, несмотря на то, что с самого начала его предупреждают о поражении многочисленные «знамения»: Солнце ему тьмою путь заступало; Ночь стонами грозы птиц пробудила, Свист звериный встал, Взбился див — Кличет на вершине дерева, Велит прислушаться… Но все же автор симпатизирует Игорю, ведь он действительно отважный, храбрый, настоящий воин, который готов умереть за землю русскую: Скрепил ум силою своею И поострил сердце свое мужеством; Исполнившись ратного духа, Навея свои храбрые полки На землю Половецкую За землю Русскую Но эгоизм и безрассудство князя, привели к междоусобной борьбе, поскольку князь заботится о своей чести больше, чем о чести родины.Слово о полку Игореве», без сомнения, является достоянием русской культуры. Оно отразило в себе главное бедствие своего времени – слабость государственного единства. Однако, важно отметить, что «Слово…» - удивительно поэтичное и глубокое произведение.
<span> Основа произведения – поход Игоря Святославича на половцев. С небольшими силами, «не сдержав юности», как о нем говорит летопись, от отправился в далекий поход. На мой взгляд, автор «Слова..» восхищается храбростью и смелостью Игоря, однако он слишком молод, и, возможно, этот поход был не совсем обдуманным поступком.
</span><span> Князь Игорь – истинный патриот, но, как известно, один в поле не воин. По-моему, поход князя на половцев стал тем событием в истории Русской земли, которое показало важность объединения государства.</span>
Повість «Зачарована Десна» — лірична розповідь про дитячі роки хлопчика Сашка. Але чи можна назвати її повністю автобіографічною? Мені здається, що цей твір дещо схожий на легенду про бідне дитинство великого письменника, адже писав його Довженко в часи, коли соціальне походження мало величезне значення і згадка хоча б про якийсь достаток батьківської сім'ї могла привести до небажаних висновків. І тому письменник так майстерно перемішав правду, напівправду і вигадку.
Сашкова сім'я жила у хаті, яка була збудована невідомо коли і ким. «Здавалося, ніби її зовсім ніхто й не будував, а виросла вона сама, як печериця, між грушею і погребом, і схожа була також на стареньку білу печерицю. Дуже мальовнича була хата. Одне, що не подобалося в ній, і то не нам, а матері, вікна повростали в землю і не було замків». Така хата була символом нужденності Полісся. Насправді ж хата Довженків дуже відрізнялася від літературної, і ми це можемо побачити на фотографіях, вміщених у біографічних книжках письменника. Звичайно, вона не була палацом, але й через п'ятдесят років її вікна розміщені високо над землею. Просторі будівлі на кілька кімнат в ті часи мали заможні господарі. Промовистим є той факт, що батько Довженка крім сільської роботи підробляв: «своїми кіньми возив торгівців на ярмарок». Скоріше за все, коні ці не були бідняцькими шкапами, адже торгівці мали гроші і могли найняти собі власника добрих коней. А хіба міг бідний неписьменний сільський дядько дати своїм дітям не тільки початкову освіту, а й відправити сина й доньку продовжувати навчання «в городі»? Сашків батько все життя не міг пробачити дідові Семену «своєї темноти» і мріяв вивчити сина. Спочатку повів його у сільську школу, і Довженки стали перед учителем Леонтієм Опанасенком. Той почав розпитувати Сашка перекрученою російською мовою, і, коли переляканий хлопець не зміг назвати імені батька, вчитель виніс свій вердикт — «неразвитой!» Скільки ж було по Україні таких нерозумних вчителів, які не вміли говорити до ладу російською, калічили її, а зобов'язані були вчити дітей тільки чужою мовою. Перша зустріч зі школою неприємно вразила Сашка, і в повісті «Зачарована Десна» Довженко з більшим задоволенням згадує своє вільне дитинство, майстерно описує картини природи. Саме в таких епізодах письменник найбільш автобіографічний.
<span>Малий Сашко сховався в клуні і перебирає в пам'яті приємне і неприємне в його світі. Він боїться бабиних прокльонів і Страшного Суду, не любить, коли довго йде дощ і коли п'явка впивається в ногу, коли гавкають на нього чужі пси або гуска сичить і скубе за штани. Він не любить носити в одній руці велике відро води, полоти і пасинкувати тютюн. Неприємно бачити батька п'яним, ходити босими ногами по стерні, їхати на возі з сіном, коли здається, що віз от-от перекинеться. Але на світі для хлопчика є дуже багато приємних речей. Він любить дивитися на малий вогонь і обнімати лоша або прокинутися рано-вранці і побачити в хаті теля. Приємно знайти пташине гніздо і їсти паску, приємно ходити по теплих калюжах і спати в човні. Це був світ перших дитячих вражень хлопця, його стихія, Усе далеке й близьке сприймалося в образах, і все це вбирала вразлива Сашкова душа, щоб пізніше наповнити повість «Зачарована Десна». </span>
