Ар Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимось керувати, до того ж він — подвійний зрадник. Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом. На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.
<u> Символ чайки в усній народній творчості:
</u>
Чайка - це гарна біла птаха, що проживає поряд із берегами. В українській літературі, зокрема у народній творчості, образ цієї пташки є досить популярним. Найчастіше у фольклорі жінка перетворюється на чайку після смерті свого коханого чоловіка. Також інколи ця птаха є символом матері, що народила дітей при битій дорозі, тому вони заздалегідь приречені на важку долю разом із нею.
Згадаймо популярну та досить сумну пісню "Ой горе тій чайці:
Чайка скиглить, літаючи,
мов над дітьми плаче,
що то видно, що то чутно
на степу козачім.
Мабуть, на те, що образ чайки є таким трагічним, вплинув особливий крик цих птахів, який нагадує людям страшні муки та ридання.
<span> Тему та ідею вірша "Та ой як крикнув же козак Сірко" можна визначити так:
</span>
Тема: розповідь про похід славного війська запорозького до хана в Крим.
Ідея: оспівування сміливості, відважності та патріотизму гетьмана Сірка та козаків.
«Гримить» - це вірш вірш І. Франка, що належить до циклу «Веснянки». Вірш був написаний на початку 1880х років. На зміст твору значно вплинули переконання І.Франка у 80-х роках.
Твір складається з двох частин по п'ять строк у кожній, а слово "гримить" формує шосту строку. Основний композиційний прийом, що вживає Франко — паралелізм: він зіставляє грозу - природне явище і явища соціальні.
Серед художніх прицомів, вжитих Франком у вірші — алітерація, а також дві протилежні стилистичні прийоми - епіфора та анафора. Епіфора - це повторення однакових виразів, слів чи сполучень звуків у кінці строф або рядків з метою посилення музичності і виразності вірша, а анафора - це повторення слова або групи слів на початку строф чи фраз.
У вірші автор передчуває весняного пробудження природи, а також революційне оновлення світу. Поезія проникнута також вірою у прекрасне майбутнє народів усього світу. Основна думка вірша — це заклик до боротьби.
