«Блакитна панна» відкриває цикл «Гротески», який складається із десяти
поезій. Вороний витворює гімн весняній природі, молодості, натхненню.
Літературний рід: лірика.
Жанр: вірш.
Вид лірики: пейзажна (весняні настрої).
Провідний мотив: возвеличення краси природи та єдність
її з мистецтвом. Блакитна панна – це образ-символ Весни «у серпанках і
блаватах», якій уся земля виспівує: «Осанна!» і тривожить душу ліричного
героя:
<span>І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
І Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні Голосні
І сплітаються в гротески.</span>Новаторство Миколи Вороного
виявилося в розширенні музичних можливостей українського вірша. «Я
писав не так од образу, як од звуку «, – зазначав він. Джерелом його
поезії є мелос, мелодія. Звук для символістів – понад усе. Специфічним є
розміщення рядків у строфах «Блакитної панни»: вони ніби сходинки, по
яких скрапує навесні талий сніг під грою сонячного проміння. Таке
розміщення рядків поезії будить особливий темпоритм.
<span>Блакитна Панна
-
Має крилами Весна
Запашна,
Лине вся в прозорих шатах,
У серпанках і блаватах…
Сяє усміхом примар
З-поза хмар,
Попелястих, пелехатих.
Ось вона вже крізь блакить
Майорить,
Довгожданна, нездоланна…
Ось вона — Блакитна Панна!..
Гори, гай, луги, поля —
Вся земля
Їй виспівує: «Осанна!»</span>
<span>А вона, як мрія сну
Чарівна,
Сяє вродою святою,
Неземною чистотою,
Сміючись на пелюстках,
На квітках
Променистою росою.</span>
І уже в душі моїй
В сяйві мрій
В’ються хмелем арабески,
Миготять камеї, фрески,
Гомонять-бринять пісні
Я вильна людина так написано у закони,так написано у конституцийи Украіни мною не можна мониполювати нихто не може мене вбити бо це переслидуеться законом також я не раб бо рабство заборонено тому уси люди вильни!
Федько Толю не спокушав він сам ходив за ним, тому Федька били. а Толя просто брехав.
Пожалуйста, не с интернета((
Володимир Дрозд народився 25 серпня 1940 року в селі Петрушин на Чернігівщині.
Володимир Дрозд із перших кроків у літературі тяжіє до філософських узагальнень, фантастики та до соціально-правдивих тем. І відразу ж отримує заслін на оприлюднення своїх творів.
Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1963) і одразу був прийнятий до Спілки письменників України. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи друкувати новели, Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.
«Син колгоспника з глухого поліського села» відразу після школи став журналістом у районній газеті, закінчив університет, доріс до відомого столичного письменника.
Був одружений з поетесою Іриною Жиленко.
Могила Володимира Дрозда на Байковому кладовищі
Помер Володимир Дрозд 23 жовтня 2003 року в місті Києві, та похоронений на Байковому кладовищі.