<span>Марічка. </span><span>"...погляд у Марійки м'який, звичайно глибокий і зажурений, в усміху несказанно лагідний і гарний..." </span>
<span>"Одначе її тонке, ніжне обличчя з ясними лагідними очима усмиряло враження її занедбаного вигляду."</span>
<span>"Була се слабосильна, ще доволі молода жінка з ніжними рисами обличчя, на якім за першим поглядом було пізнати, що тяжка, ненастанна праця й жура, що гнітила її, надали її п'ятно старості."</span>
Человек. В детстве ползает, затем ходит на двух ногах, а в старости с тростью.
Він не хотів перед кимось виправдовуватися, йому і так було соромно за свій вчинок .І він ще не пам'ятав чи було щось таке чи ні
Вопрос ты русский или нет
Ми живемо на четвертому поверсі. Вікна нашої квартири виходять у
двір, що густо засаджений тополями. Більшість тополь старі, посаджені
після війни. Усім гарні ці тополі, але на початку літа вони завдають
багато незручностей. Пух від них проникає навіть до кімнати, залітає в
під’їзди, а земля немов пухнатим снігом покривається. Ми з хлопчиками
любимо підносити запалений сірник до білих пухнатих острівців з
тополиного пуху і спостерігати, як вогненні змійки, злегка потріскуючи,
пожирають білизну. Одна тополя торкалася гілками вікна моєї кімнати.
Примітна вона була тим, що на її стовбурі багато років знаходилася
шпаківня. Дерево росло, і разом з ним вона піднімалася угору, немов
кабіна ліфта. Пройшли роки, і шпаківня виявилася на рівні вікна моєї
кімнати. Я бачив, як будиночок заселяли шпаки, як вони сварилися, я
знав, коли вони відлітали, а взимку в їхнє житло нерідко залітали
горобці. Може, їх туди вабила цікавість — хотілося довідатися, які, мов,
шпаки. А може, горобців заганяла в дерев’яний будиночок холоднеча. Як
би там не було, але й узимку, і влітку тополя слугувала притулком різним
птахам. На її товстих гілках поважно сиділи ворони, а голуби так
воркотали ранками, що не давали спати. Ця тополя була немов членом нашої
родини. Відкриєш вікно — її подих проникає до кімнати; улітку її пух
забивається в різні куточки квартири. А восени жовте листя засипало
підвіконня, його ми знаходили і під шифоньєром, і під письмовим столом.
Прокидаючись, я казав тополі: «Доброго ранку!», бажав спокійної ночі.
Словом, ми дружили.