Цей твір є романом <span>Хіба ревуть воли, як ясла повні !</span>
Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
Спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом - покору долі:
Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись — то добре,
А як ні — кому се вадить? («Я не надіюсь нічого»)
Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:
Може, сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане в твоїй пам'яті
За докір гіркий («Не минай з погордою»).
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:
Золоті зорі в небеснім морі
Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі —
Її чорнії очі («Зелений явір, зелений явір»).
Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію
І. П. Котляревський — засновник нової української літератури, який залишився її класиком. Твори І. П. Котляревського — помітний історичний злам і початок нового етапу в розвитку української прози, поезії й драматургії. Саме цей видатний митець першим використав дорогоцінні скарби українського фольклору й етнографії свого народу, саме він першим звернувся до животворних джерел рідної народної мови й зробив її по-справжньому літературною, саме він почав писати реалістичні твори про життя звичайних співвітчизників.
І. П. Котляревський увів в українську літературу декілька нових жанрів: комічна опера, епічна поезія і травестійно-бурлескна драма. Усі твори нашого видатного співвітчизника сповнені щирої любові до народу, високої духовності, поетичності й непідробного гумору. У цих творах письменник крок за кроком розкриває нам образ простого народу і стверджує велику духовну силу українців, їхню здатність на створення кращого майбутнього. Як поет-просвітитель, поет-гуманіст І. П. Котляревський оспівує патріотичні почуття трудящих, засуджує жорстокі явища тогочасної феодально-кріпосницької дійсності і щиро співчуває закріпаченому селянству.
Творчість І. П. Котляревського увібрала в собі неповторні зразки мистецтва нашого красного письменництва, які мають велике виховне, художньо-естетичне і пізнавальне значення. Тому, на мій погляд, творчий спадок І. П. Котляревського є дорогоцінним скарбом у золотому фонді української і світової літератури. Як сказав про нього Т. Г. Шевченко:
«Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди;
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!»
П’єси І. П. Котляревського безсмертні й привабливі своїм реалістичним відтворенням картин селянського життя українців на початку XIX століття. Літературознавці стверджують, що, наприклад, в «Енеїді» і в «Наталці Полтавці» треба вбачати не стільки критичний реалізм, скільки своєрідну просвітительську правду. Бо в цих творах І. П. Котляревський співчуває своїм співвітчизникам і протестує проти феодальної кріпосницької моралі, але не прагне загострювати соціальні суперечності тогочасного суспільства.
Ненависть до всього негативного, симпатія автора до своїх позитивних персонажів, здебільшого представників простого народу, жива розмовна мова героїв творів — все це яскраво свідчить про тісний зв'язок І. П. Котляревського з українським народом, про його народолюбство, свідчить про важливість творчості цього видатного митця для розвитку української культури і літератури, для розвитку усього українського суспільства.
