Без книжки не обійтися навіть бомжу, тому книжка дуже цінна річ
Леся Українка біографія хронологічна таблиця ДатаПодія
25 лютого 1871Лариса Петрівна Косач народилася 25 лютого 1871 року в містечку Новограді-Волинському. Батько письменниці, Петро Косач, був освіченою прогресивною людиною, членом Старої Громади, близьким товаришем Михайла Драгоманова. Мати, Ольга Косач, — відома в українській літературі письменниця під псевдонімом Олена Пчілка.
18 січня 1880Леся дуже застудилася, початок тяжкої хвороби. Вірш «Надія». 1882Косачі переїздять в село Колодяжне, що віднині стало їхнім постійним місцем проживання. Влітку 1883Лесі діагностували туберкульоз кісток, у жовтні цього ж року професор О. Рінек оперував ліву руку, видалив кістки, уражені туберкульозом. У грудні Леся повертається з Києва до Колодяжного, стан здоров’я поліпшується, з допомогою матері Леся вивчає французьку і німецьку мови. 1884«Конвалія», «Сафо», «Літо краснеє минуло». Саме цього року з’явився псевдонім «Леся Українка». 1890«Contra spem spero». Написала для молодшої сестри книжку «Стародавня історія східних народів” (яка у 1918 році була видана, як підручник для школи) 1893у Львові виходить перша збірка поезій Лесі Українки — «На крилах пісень» 1899Вийшла й друга збірка «Думи і мрії». Березня 1907Леся Українка переїжджає з Колодяжного до Києва. А в кінці березня разом з К. Квіткою здійснила поїздку до Криму, де зокрема побувала у Севастополі, Алупці та Ялті. 7 серпня 1907Леся Українка одружилася з Климентом Квіткою. Жили в Криму, де К. Квітка одержав посаду в суді. 1907Завершено драматичну поему «Айша та Мохаммед», «Кассандра», «На руїнах», «За горою блискавиці», продовжено роботу над творами «У пущі», «Руфін і Прісцілла» 1910-1913Останні роки життя Л. Косач-Квітки пройшли в подорожах на лікування до Єгипту й на Кавказ. Разом із чоловіком, Климентієм Квіткою, вона працювала над зібранням фольклору, інтенсивно опрацьовувала власні драми. На звістку про важкий стан Лариси Петрівни в Грузію приїхала її мати. То власне їй письменниця диктувала проекти своєї так і ненаписаної драми «На берегах Александрії». Символічне значення її творчості можна прочитати в молитві дітей до Геліоса над манускриптами. 1911«Лісова пісня» 1912Поема «Камінний господар» 1 серпня 1913Померла в Сурамі у віці 42 років. Похована на Байковому кладовищі в Києві.
Скільки людей стільки й думок.у кожної людини є своя позиція і своє ставлення до тієї чи іншої ситуації.Думки та поради інших звісно треба брати до увагу,але і свою думку треба мати бо рішення приймаєш саме ти.
Найбільш відомим художнім твором Івана Франка на історичну тему є повість «Захар Беркут». Написана вона була 1822 року, але й сьогодні, на початку третього тисячоліття, цікавить і бентежить читача. У повісті змальовано наших далеких предків — українських верховинців із Тухольської долини, які зуміли героїчно оборонити рідний край від жорстоких татаро-монголів. У зображенні історичного минулого письменникові допомогли художня вигадка та народна творчість, зокрема відома в Галичині і в Закарпатті легенда про затоплення монголів тухольською громадою.
<span>Героями повісті є мудрий ватажок тухольської громади Захар Беркут, його мужній син Максим, жителі селища Тухля, підступний Тугар Вовк, його дочка Мирослава. Найбільше сподобався та запам'ятався мені образ Мирослави. </span>
Це молода дівчина, що рано втратила матір, знала лише любов і турботу батька — Тугара Вовка. Можливо, саме тому Мирославі до вподоби «чоловічі» інтереси — приміром, полювання на ведмедя: «батько, щоб розважити свою самоту, брав її всюди з собою... привчив її владати рицарською зброєю, зносити всякі невигоди і сміло стояти в небезпеках. ... Але попри все те Мирослава ніколи не переставала бути женщиною: ніжною, доброю, з живим чуттям і скромним, стидливим лицем...» Згодом ми довідуємося, що героїня має неабияку силу характеру: зрозумівши, що її батько — зрадник, залишає його й воює проти нього та монголів разом із тухольською громадою. Дівчина просить Захара Беркута прийняти її за дочку.
Мирослава змальована Франком як казкова лісова принцеса, незвичайна та дивовижна.Можна зробити висновок, що для Мирослави головне — бути вірною собі, діяти так, <span>підказують сумління й серце. Увесь час вона серед вояків - тухольців: приносить Захару Беркуту звістку про сина, передає його поради, бере активну участь у боротьбі з ворогами, навчає тухольців робити метавки, лікує поранених. Не дивно, що саме така дівчина покохала відчайдушного й сміливого Максима, Захарового сина. Вона зізнається йому в коханні, клянеться у вірності. Навіть коли Максим опинився в полоні, Мирослава, ризикуючи, йде до ворожого табору, пропонує хлопцю тікати, а сама хоче залишитися замість нього. Доля виявилася прихильною до закоханих: вони з гідністю переносять усі випробування та єднаються в пару. </span>