Рефрен, рядкове перенесення, дієслівна рима, анафора, гіпербола, епітет, тощо.
Мелодія осені — це коли ми пильнуємо як усе живє годується до глибокого сну. Листя опадае на землю і чикаеть як ковдра снігу накриє її. Білочки висушують гриби та ягоди, а медведь готує свою барлогу. Пташки литять на теплі краї, а лисиця і вовк видрощують мохнаті шубки.
Шелест листя і топіт копит оленя, нашоптування вітру творять гармонічний ритм який супроводжуе останні теплі дні зміняючи на сурову, холодну зиму.
Дні становляться короткими, а ночі довгими. Одєжа дерев і кущів становиться вогненно червоними, оранжевими або жовтими які нагадують на вогонь літа і теплих похідов та ігр на річці.
Літо та зима боряться за своє місто перетворюваясь на осінь. Вона дивиться своїми червоними очами на природу і змінює її фарби. І коли зима і тьма перемагає то зима володіє над життям цього світу.
1. Вони знову !
2. Вилазка до шафи.
3. Розмова під акацією.
4. Прогулянка з Ростиком.
5. Мандрування в часі.
6. Щедрий вечір, добрий вечір .
7. Ревізія у шухляді.
8. Іди,Іди,дощику!..
9. Всі знайомі,всі свої.
10. До старого парку.
(Их всего 10)
Поезія борця за волю України Олега Ольжича надзвичайно лаконічна й динамічна. Здається, що філософським роздумам над проблемами буття в них немає місця. Проте, читаючи кожен твір поета, замислюєшся над його глибоким змістом, і те, що залишилось недосказаним чи завуальованим, розкривається за допомогою уяви, показуючи прірву почуттів і думок, якими переймався Олег Ольжич.
Символом такого бачення минулого за допомогою уяви є рінь (так називалась перша збірка поета і вірш, який у неї увійшов). Побачивши "суху і сіру" рінь, ліричний герой твору, зімкнувши вії, уявив минуле місцевості, де він знаходився, і вона наповнилась для нього іншим змістом:
Свій вплив мистецтво бароко мало на літературу — як
європейську, так і українську. Бароко, так би мовити, припало до душі
українським митцям, тож здобутки нашого мистецтва в межах цього стилю
нічим не поступаються бароко європейському.
Які ж характерні риси цього напряму? Насамперед це
метафоричність світосприймання, в чомусь — навіть складність. Світ стає
мінливим, сповненим символів, реальність метафорична та неоднозначна…
Такою постає дійсність для людини епохи бароко. Вплив церкви та держави
посилюється, мотиви церковного та світського мистецтва поєднуються між
собою — це принципово нове явище українського мистецтва, оскільки до
початку XVII століття ці мотиви різко розмежовувались. Складна
образність дедалі більше приваблює авторів, алегоричність та
метафоричність творів робить їх ніби нашаруванням смислів та образів.
Але ця складність не відлякувала читача, а навіть зацікавлювала його,
бо бароковий твір часто містив гру, мав бути розгаданим і
розшифрованим, ніби ребус.
