Щаслива людина на мою думку , по - перше виглядає з посмішкою на вустах , навіть очі сяють в людини якщо вона щаслива
Збірка складається з трьох циклів – жмутків за визначенням самого автора. Перший жмуток розповідає про зародження кохання, пронизаний мотивами подиву, радості, наповненістю життям. Чари любові захоплюють ліричного героя цілком, сповнюють його душу світлими та тремтливими думками й почуттями, незважаючи на те, що вона нерозділена:
Не знаю, що мене до тебе тягне,
Чим вчарувала ти мене, що все,
Коли погляну на твоє лице,
Чогось мов щастя й волі серце прагне.
Спочатку дівчина - об'єкт кохання викликає у ліричного героя лише тихий сум, легкий солодкий біль, а розуміння неможливості бути разом - покору долі:
Жиймо! Кожде своїм шляхом
Йдім, куди судьба провадить!
Здиблемось колись — то добре,
А як ні — кому се вадить? («Я не надіюсь нічого»)
Але поступово біль гострішає, виростає в болючу образу, гіркоту, і у віршах звучать перші докори:
Може, сміх твій нинішній,
Срібний та дзвінкий,
Стане в твоїй пам'яті
За докір гіркий («Не минай з погордою»).
У другому жмутку любов ліричний герой дивиться на свою любов відсторонено, ніби вона стала якимось абстрактним явищем. Обриси реальної дівчини розмиваються, залишається лише якийсь вигаданий образ, що живе десь у свідомості. Кохана дівчина набуває загальних рис, як і стосунки між ними. У цьому жмуті поезії нагадують фольклорні твори, вони витримані у схожих розмірах та ритмах. Автор використовує багато притаманних народнопісенній творчості епітетів, порівнянь, заспівів:
Золоті зорі в небеснім морі
Моргають серед ночі,
Та над всі зорі внизу і вгорі —
Її чорнії очі («Зелений явір, зелений явір»).
Та ліричний герой і сам починає розуміти, що його почуття вже давно втратили свій реальний об’єкт, залишився лише біль, невдоволення, смуток, проте він так звик до свого кохання, що не в силах його відпустити, бо це спустошить його душу:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
За неї смерть собі зроблю,
Від неї одурію
Тип аля очень часто врада всем, и она появилась в стране брехунов чтобі ее научили говорить правду
Повість «Кайдашева сім’я, зацікавила мене ще з перших сторінок. Мені сподобалося те, що автор не хватав зірок з неба, а змалював реальну сім’ю, котру можна зустріти у любий час. Нажаль, проблема егоїзму та жадібності стає для нас гострішою з кожним роком. Саме на фоні ціх проблем і розвивався сюжет повісті.
Я вважаю, що кожен читець нашого покоління буде зацікавлений повістю «Кайдашева сім’я». Тому що у ній зустрічаються вічно актуальні проблеми. А саме: виховання дітей – нажаль, деякі батьки виховують своїх чад без особливого ентузіазму та настає час, коли дорослі дітки відплачують їм за усі свої дитячі травми. Також, взаємовідносини між батьками та дітьми – я бачила багато прикладів, коли діти кидали своїх батьків, не допомагали їм та й не поважали. Я можу назвати ще багато проблем, котрі роблять повість актуальною, але не тільки вони підтримують зацікавленість нових поколінь вже багато років.
Повість дає нам шанс навчатися на чужих помилках. Адже, тільки подивившись на конфлікти, котрі замальовуються у повісті, ми можемо зберегти себе від подібної участі. Людина, читаюча повість «Кайдашева сім ’я» зможе зрозуміти, що із-за маленької сварки рушиться уся міцна родина. Також, завдяки автору, котрий вміло описує характер головних героїв, ми можемо стати на їхнє місце та подивитися на себе та на свої помилки.
Саме все це робить повість «Кадашева сім’я» актуальною та цікавою читачу різного віку. Я вважаю, що ця повість, котру сотворив надзвичайний митець І. Нечуй-Левицький буде актуальною ще багато століть саме із-за свого цікавого та реалістичного сюжету.
