1.На деревах жовтіють листя
2.Відлітають птахи
3.Починається школа та робота
4.Йдуть дощі
5.задумлива та творча пора року
Татари: Жорстокі,злі,хитрі,ненависні,ненажери,вори,
У творі "Захар Беркут" автор активно використовував архаїзми, історизми та діалектизми.
Архаїзми та історизми - це застарілі слова, тобто слова, що вийшли із ужитку.
Архаїзми позначають поняття, що продовжують існувати і тепер, але зараз позначаються іншими словами.Наприклад: уста (губи), вітець, рамена (плечі), се (це).
Історизми позначають поняття, що з часом зникли і зараз не існують.
Наприклад: боярин, постоли (селянське взуття із цілого шматка шкіри), смерди, хлопи (селяне), пищаль (вогнепальна зброя), тощо.
Діалектизми - слова, які вживаються тільки мешканцями певної місцевості. У творі "Захар Беркут" йдеться про Карпатську Русь, і автор використовує діалектні слова, щоб це підкреслити.
Наприклад: Стрій (одяг), плай (стежка у горах), жубровий (шкіряний), скімити (боліти), чепіргатий (зубчатий), шпара (щілина), прецінь (однак, адже), дідицтво (володіння, маєток), туратися (звернути увагу, чіпати). ховзький (слизький), тощо.
Я, хлопчик – Фігурка, народився в сузір’ї Водолія на планеті Фантазія. Наша планета чудесна. Там є вогняні озера, дивні голубі хмари, чудесні квіти і дивовижні птахи.
Реґіна — сирота, але вона тип психологічно нестійкий, слабкий, податливий, схильний коритися. Вона змалку звиклася з нещастями, змирилася з їх невідворотністю, не виробила в собі житейського імунітету.В образі Реґіни приваблює її глибокий внутрішній світ меланхоліка, здатність на справжнє почуття. Попри це, слабкість характеру невідворотно дається взнаки: дівчина навіть не думає протестувати намірам тітки видати її за зовсім чужу, незнайому людину, – попри те, що якраз перед цим вона зустріла своє кохання і усвідомила це. За такі речі життя карає. Десять років у холодних пазурах збоченця Стальського – це може й надміру жорстоко. Але завважмо: весь цей час вона не насмілися цьому протистояти інакше, як слізьми й самобичуваннями. Скажемо так: не насмілилася протестувати сама, наївно надіючись на доброго священика, що напоумить її потвору-чоловіка. Відтак же, коли Євгеній у хвилину психологічної слабкості, спричиненої враженням від раптової зустрічі з нею, пропонує Реґіні кинути все, вкрасти її і втекти світ за очі, вона лише спочатку реагує адекватно – охолоджує його хвилинний намір; насправді ж сприймає в глибині душі його слова за чисту монету і сподівається на них, – адже, прийшовши до Євгенія увечері напередодні вирішального для його кар’єри дня і “підставивши” його таким чином, вона підтверджує, що їй ідеться зовсім не про розлучення зі Стальським… Такі мазохістичні натури, доведені до крайньої межі відчаю, таки здатні на поступок, але – лише на один. Так сталося і з Реґіною: вона вбиває Стальського, але й самій їй після цього уже не жити.