В рассказе Ивана Сергеевича Тургенева «Муму» дворник Герасим самое замечательной лицо из всей челяди. Это мужчина высокого роста, могучего телосложения и глухонемой от рождения. В руках у него спорится любая работа, потому что природа наделила его необычайной силой.
<span> Барыня привезла Герасима из деревни к себе в город на службу. Ему купили одежду, сапоги и определили его дворником. Свою работу дворник Герасим исполнял очень усердно и аккуратно, любил во всём порядок. За эти качества его уважали и побаивались. </span>
<span> Барыня жаловала Герасима, как верного и сильного сторожа. Она держала многочисленную прислугу. Из всей прислуги прачка Татьяна полюбилась главному герою своим кротким и робким нравом. Встретив её, он радовался и старался угодить ей. Герасим охранял и оберегал Татьяну от насмешек и колких словечек. </span>
<span> По распоряжению барыни башмачника Капитона женили на прачке Татьяне. Конечно, это очень не понравилось Герасиму, он переживая, долго просидел в своей коморке. А потом подарил Татьяне красный, бумажный платок. И когда башмачника с прачкой отправили в деревню, Герасим пошел провожать их. В этом проявился его кроткий и добрый нрав. </span>
<span> На обратном пути Герасим нашел голодного и замерзшего щенка, которого по доброте своей забрал с собой. Он ухаживал за своей питомицей, как мать ухаживает за своим ребенком. Герасим назвал собаку Муму. Он очень сильно полюбил ее, а она ласкалась ко всем, но любила одного дворника. </span>
<span> Конечно, барыня даже не подозревала о существовании Муму. После одного неприятного случая она распорядилась, чтобы собачка больше не показывалась на дворе, слуга исполнил ее приказ и отнес ее на базар. В то время, когда Герасим не обнаружил в коморке и на дворе собаку, он очень сильно расстроился. Потом Муму вернулась к дворнику. Герасим стал очень осторожен, выгуливал собаку только по ночам и всячески старался скрыть ее от людских глаз. В конце концов про собаку все-таки узнали. От барыни последовал приказ убить щенка. Герасиму это было трудно сделать, но он решился. </span>
<span> На следующий день дворник пошел в харчевню, поел сам и накормил Муму. Он решил пойти к реке и утопить собаку. Конечно, Герасиму было очень жалко Муму, но он не мог не выполнить приказания барыни. После всего этого дворник Герасим возвратился в свою деревню и стал жить, как и прежде. </span>
<span> Мне очень нравится дворник Герасим, потому что он сильный, мужественный, старательный, трудолюбивый. Он любую работу стремится выполнить хорошо. Герасим добрый, старается защитить тех, кто слабее его. Он очень любит животных и с нежностью заботится о них. Вот за эти качества мне нравится Герасим из рассказа И. С . Тургенева «Муму».
</span>
Олицетворение – заходила гроза; гром потягивался, распрямлял плечи, потряхивал землю; рябь пошла; молнии били.
Эпитеты – высокая гроза; ленивый гром; бесшумные молнии.
Сравнение – гром, как заспанный силач; дорога похожа на лунную поверхность
из отрывка:
<span>(1)Дед с Ваней добрели до Почтовой улицы как раз вовремя – из-за Оки заходила высокая гроза. (2)Ленивый гром потягивался за горизонтом, как заспанный силач распрямлял плечи, и нехотя потряхивал землю. (3)Серая рябь пошла по реке. (4)Бесшумные молнии исподтишка, но стремительно и сильно били в луга; далеко за Полянами уже горел стог сена, зажжённый ими. (5)Крупные капли дождя падали на пыльную дорогу, и вскоре она стала похожа на лунную поверхность: каждая капля оставляла в пыли маленький кратер</span>
Головний герой цієї повісті — Гуллівер. Він народився в сім'ї небагатого вельможі, що мав маєток у Нотгінгемпширі. На чотирнадцятому році його віддали до коледжу в Кембріджі. Але у батька не стало коштів тримати його там довше, ніж три роки.
<span>Потім Гуллівер провчився чотири роки у видатного лондонського хірурга містера Бетса і став лікарем. Гроші, які надсилав йому батько, він витрачав на книги з мореплавства та пов'язаних із ним галузей математики, бо мріяв стати мандрівником. Згодом Лемюель два роки і сім місяців вивчав природознавство у Лейденському університеті в Голландії. </span>
<span>За рекомендацією містера Бетса, Гуллівер найнявся лікарем на корабель "Ластівка" і проплавав на ньому три з половиною роки, побувавши у країнах Східного Середземномор'я. </span>
<span>Після плавання, за порадою друзів, він одружився з Мері Берген — дочкою власника панчішної крамниці Ермунда Бертона. Щоб поліпшити матеріальне становище сім'ї, Гуллівер вирушає у плавання на кораблі "Антилопа" в Ост-Індію. Тоді йому було приблизно 30—33 роки. </span>
<span>На мою думку, Гуллівер мав приємну зовнішність. Він середній на зріст, зі стрункою постаттю, каштановим волоссям, гострими рисами обличчя. </span>
<span>З твору видно, що Гуллівер мав позитивні риси характеру. Автор відзначає його людяність: "... (Гуллівер) рішуче відмовився бути знаряддям закріпачення вільного та відважного народу...", підкреслює сміливість: "Поки я порався з цим, вороги пускали тисячі стріл, і багато з них впивалися мені в руки та обличчя, завдаючи пекучого болю й заважаючи мені працювати..." </span>
<span>Допитливість Гуллівера простежується упродовж усього твору: ".-а буваючи на березі, приглядався до побуту і звичаїв людей і водночас вивчав чужоземні мови..." Цьому герою притаманні такі риси як витривалість ("Перше речення, яке я вивчив, було прохання повернути мені волю. ...імператор відповідав, що це справа часу, що розв'язати її він може тільки у згоді з радою...") і великодушність ("...Полковник наказав схопити шістьох заводіяк... і віддати зв'язаних мені до рук.... я перерізав ножем нитки, якими він був зв'язаний і обережно спустив його на землю..."). </span>
<span>Розум та винахідливість багато разів допомагали Гулліверу під час цієї мандрівки: "...за три тижні я зробив великі успіхи у вивченні їхньої мови..."; "...умисно не підходив до берега, щоб мене не помітили з якогось ворожого корабля..."; "...Я сплів канат удвоє, щоб зробити його міцнішим і з тією ж метою поскручував залізні бруси втроє..." </span>
<span>Гуллівер з добротою та повагою ставився до інших. Він чемно поводився, коли був у полоні заслужив цим прихильність імператора Ліліпутії і симпатію більшості його підданих, хоч і міг би звільнитися та знищити цю державу і її маленьких людей. </span>
<span>Крім того, він погодився на всі умови звільнення, незважаючи на те, що деякі з них були не такі, як йому здавалося, почесні. Гуллівер запобіг нападу на Ліліпутію ворожої держави Блефуску. </span>
<span>Автор повісті зауважує, що Гуллівер мав добре виховання. І це підтверджується його мовою, розумною та культурною. </span>
<span>Частина вельмож та міністрів Ліліпутії прихильно ставилася до Гуллівера, і коли обговорювався акт обвинувачення, вони не виступали проти Гуллівера. Тим часом Флімнап та Бол голам, вороги Гуллівера, що прагнули його знищиш, у спілці з деякими чиновниками обвинуватили його у державній зраді. </span>
<span>Дж. Свіфт показав Гуллівера як гідну людину. Порівнюючи його з ліліпутами, автор висміював претензії на світове панування англійських монархів, їхніх міністрів та царедворців, несправедливість суспільного життя у всій Європі. </span>