Леся Українка – надзвичайна письменниця. Її творчий спадок складають твори, які дуже різняться між собою за формою, жанром і тематикою. Кожен читач знаходить в творчості Лесі щось своє, особисте. Для мене таким відкриттям стала драма-феєрія “Лісова пісня”, яку я тепер можу назвати своїм улюбленим твором Лесі Українки. Як відомо, вона була написана за дуже малий проміжок часу, але виношувалася в душі письменниці надзвичайно довго. Це можна простежити по місткості кожної фрази, кожної деталі. Загалом, "Лісова пісня" - драма, дуже насичена емоціями та яскравими образами. Немов живі, постають перед нами персонажі. І написані вони так проникливо, з такою невимовною любов'ю, до того глибоко, що захоплює дух. Не можна не любити Лукаша, не дуже сильного духовно, але надзвичайно привабливого своєю відкритістю і наївністю, дядька Лева, який настільки довго прожив у лісі, що став уже частиною природи, жвавого, доброго та хороброго Перелесника, Мавку - саму природу, яка начебто "завжди була". Їм протиставляються Потерчата, для яких людське життя за іграшку, "Той, що в скалі сидить" - невідворотна кара, підлючі лихі Злидні, та представники світу людей - Мати Лукашева, Килина. Головною у драмі "Лісова пісня" мені здається думка, для Лесі дуже важлива. Коротко її можна було б виразити так: "Жити зараз, а не потім". Жити тим, що є, не відволікаючись на майбутнє чи минуле; жити почуттями, не загублюючи свою безсмертну душу на бездумне накопичення грошей та матеріальних благ; без оглядки на людський осуд та поговір робити те, що тобі подобається; не розгублюватись при невдачах, а знову й знову підійматись і оживати, оновлюючись раз за разом. Людське життя таке коротке, але більшість віддає перевагу витратити його марно; а вічні створіння, такі як Мавка, Русалка Польова і Перелесник, живуть тільки "зараз". Вони кохають безоглядно та без краю, і проти цього кохання нічого не має сили, доки в серці є "те, що не вмирає". Ненавидять вони також не оглядаючись на інших: "Ой, ті люди з-під стріх солом'яних! Я їх не зношу, я не терплю солом'яного духу! Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненáвидний. Залоскочу!..". <span>Драма "Лісова пісня" запам'яталася мені своєю яскравістю та глибинною добротою. Ці ідеї - що дерева живі, що душі вічні, що немає кінця життю ("Стане початком тоді мій кінець"), - дуже близькі мені. Я вважаю, що в цьому творі відбито цілий духовний світ. Було б дуже гарно, якби люди прислухались до порад персонажів - дійсно, безсмертної - Лесі Українки.</span>
1.Соня была кругла, как пышка,и упруга,как мячик.Соня всегда бегала и улыбалась.У Сони был громкий и звонкий смех.Она была всегда красиво одета и аккуратно заплетена.Маруся,же наоборот почти никогда не бегала,смеялась очень редко,а если и смеялась,то очень-очень тихо.На ней было грязное и старое платье,в косе не было лент,но волосы у неё были пышнее чем у Сони.
2.Вася был добрый,смелый,честный мальчик и он всегда выполнял то,что обещал.Внешне Вася был ухожен и выглядел он вполне хорошо.Валёк высокий,тонкий,черноволосый,одет был в грязную рубашку.
3.Вася понимал,что отец ,после смерти матери,не обращает на него внимания.После того как Вася познакомился с Валеком и Марусей,он каждый день приходил к ним,и проводил с ними большую часть своего времени.Когда отец узнал,что Вася отнёс куклу неизвестно куда и зачем,а ведь кукла была единственной памятью о погибшей матери,то он решил узнать где же всё таки кукла.Но по хорошему это у судьи не получилось.Вася же ,как обычный ребёнок,очень испугался и думал что его выпорят.
4.Отец Васи-был судьёй,причём самый известный в городе,тем что он всегда был на стороне справедливости,и его не возможно было подкупить.Жили они не бедно,у них был большой и красивый дом.
5.Подземелье было темным и сырым.Только днём туда прорывалось несколько лучиков света.Там было холодно.Подземелье было полностью из камней и ничего другого.Даже людей на фоне этих камней,можно было принять за каменные фигуры.
Найулюбленішою моєю сторінкою з роману Айвенго є опис чарівної,неперевершеної леді ровени.
Ровена мала прегарний жіночі фігуру і була висока, але не така висока щоб це впадало в очі.
лице вона мала біла-біла проте довершена форма голови шляхетні риси обличчя не допускали думки про безбарвні 6 часом поєднано з водою знатно білолиций блондинок.ясні блакитні очі під витончено вигнутими темними бровами, що надавали виразності чому була неначе спроможні і запалювати, визискувати, і наказувати,і благати.
Пишні світло- русяві коси як видно хвилясті від природи, ближче зі смаком завиті в чарівні кучерики. На шиї вона мала золотий ланцюжок із невеличкої золотою ж таки ладанкою. Повер шовкові сукні кольору морської води накину було ще одну, простору, довгу, аж до землі з дуже широкими рукавами сілець прикривали лікті. Це друга сукня з тонкої при тонкої вовни була червоно-малинова.
Пройшовши повз лицаря храмовника вона помітила що його очі були звернені на неї та вони загорілися мов дарини.ровена гордо прикрила серпанком обличчя на знак того що таке пильний зухвалий погляд неприємний їй. Седрик помітив той рух ровени і його причини та пояснив панові храмовник що щоки саксонський дівчат так мало бачили сонце, іще не можуть витримати пильного погляду хрестоносця. Серебро Ян пояснив ситуацію седрика сакса та сказав що перепросить леді ровени.
ці події вписувалися в розділі четвертому нині він найбільше припав до душі.
