<span>В поэзии «Как ребенком, бывало...», написанной в начале февраля 1897 года, в самый раз в предчувствии весны, речь идет о физических и душевных мучениях лирической героини, которая, «хотя в сердце боль доходила», не сознавалась в этом. Она была немного гордая, смеялась, чтобы не плакать. Но теперь, когда силы почти исчерпаны и жизнь на грани, героиня боится подвергаться беспощадному оружию смеха, учитывая, что вот-вот с ее уст сорвется острым, злобная эпиграмма, поэтому, «забыв давнюю гордость», она плачет, чтобы не смеяться. Значит, что жизнь играет с человеком в страшные, бессмысленные шутки, заставляя ходит по краю пропасти, находиться на границе жизни и смерти, которые не раз ощущала Л. Украинка.</span><span>Философскими раздумьями о жизни и смерти пронизано стихотворение «Тишина морская». Автор использует художественный прием параллелизма. Изображая природу, морскую тишину, «ясное небо, ясное море, ясные тучки, ясное солнце», поэтесса восторгается вечной красотой золотистых волн, их беспредельностью, вековым величием. Кажется, будто по морю пролегает тропинка, которой продвигается лодочная, с ее весел спадает искрящееся золото. Душа лирической героини, ее сердце испытали много горя в жизни, поэтому стремятся такого же покоя, как и золотые морские волны. По этой причине в тексте находим слова, которые выражают желание сесть в эту странную лодку, оттолкнуться от берега и «далеко восточнее солнца золотым путем поплыть!» Фактически маленькая лодочная среди моря, тропинка, путь от востока солнца к мероприятию символизируют переход к другому миру, где нет страданий и мучений
. В том мире героини не страшны ни ветра, ни подводные камни, она называет его краем «вечных лучей». Л. Украинка поднимает философскую проблему сущности бытия, его конечности, проблему жизни и смерти. Героиня поэзии не боится смерти; она воспринимает ее, как лишение от всего страшного и плохого, что пришлось перенести за жизнь, как переход к новому, лучшего этапа, когда тело не страдает, а душа получает вечный покой.</span><span>В поэзии «Мечты» лирическая героиня упоминает детство, когда ее очаровывали гордые, отважные пленные, которые имели мужество отказаться от жизни, лишь бы только не быть покоренными. Такие легенды ее захватывали, такие образы мерещились во время горячки, когда обнаруживала себя болезнь. И хотя детство прошло, и мечты не исчезают, героиня верная своим принципам, учитывая, что считает, что кровь, пролитая за честное знамя, не напрасна
. В данном произведении чрезвычайно тесно переплелись социальные и личные мотивы творчества Л. Украинки
. В целом, мы понимаем, что речь идет о борьбе с болезнью, а с другой - видим и призыв к общественной борьбе за лучшую жизнь, в котором превалирует духовная основа.</span>
Тугар Вовк був щасливоі вдачі. Завжди йому вдавалося викрутитися із складних ситуацій любими шляхами. Він був поганим, але йому завжди везло.
Письменник наділяє кожного персонажа нег. і поз. рисами щоб показати як кожен може вибирати собі долю між різними обставинами і пропозиціями, які дає нам життя. У однакових ситуаціях різні люди чинять по - різному. Одному здається, що правильніше вчинити так, інша людина вважає інакше.
Сприймається негативно те, як Захар пообіцяв допомогти в обороні Тухольщини і тримав своє слово, неезважаючи на залежність життя сина від його рішення.
Негору мав років десь із сорок. Це був чорнявий, сухорлявий, моторний, середній на зріст і, певно, дужий чоловік. Чи мав він якусь освіту? Мабуть, так, це видно було із зауважень, які часом прохоплювались у нього. Він ніколи не говорив ні про своє минуле, ані про свою родину. Звідки він прибув, де жив доти, чим займався — ніхто не знав. Ніхто не знав і його планів на майбутнє. Він тільки висловив якось намір висісти на берег у Вальпараїсо. Це був дивний чоловік. В усякому разі він, напевно, не був моряком. Він розумівся на морських справах не більше за першого-ліпшого кока, який значну частину свого життя проплавав у морі. Однак на морську хворобу він не слабував, а це вже неабияка перевага для корабельного кухаря.
На палубі Негору бачили рідко. Цілісінький день він порався у своїм тіснім камбузі, де стояла велика плита. А пізно ввечері він гасив плиту і йшов до своєї каютки на носі, де відразу лягав спати.
<span>Максим Ґудзь – це ще один яскравий тип трагічної особистості, “пропащої сили”. Душа Максима рвалася до енергійного діла, на широкий простір. Казарма зламала його небуденну силу. Максим страждав від безглуздої служби-муштри. Коли йому потрапила до рук “граматка”, самотужки опанував азбуку і навчився по церковних книжках читати. Горілка, до якої Максим звик, вимагала грошей, і він не соромиться грабувати людей, оббирати солдатів. Всякими неправдами Максим збагачується і повертається в село через тридцять років з грошима та “заслугами”. Максимів хутір стає пристановищем грабіжників. Морально зіпсований солдатчиною, Максим живе єдиною пристрастю – збагаченням.
</span>
