У дуже складні умови ставить Короленко свого героя, сліпонародженого Петра, наділивши його розумом, талантом музи-канта й загостреною сприйнятливістю до всім проявлени-ям життя, побачити які він ніколи не зможе. З дитинства він знав один тільки мир, спокійний і надійний, де він завжди почував себе центром. Він знав тепло родини й добра дружня участь Евеліни. Неможливість побачити колір, зовнішній вигляд предметів, красу навколишньої при-пологи засмучувала його, але він уявляв собі цей знайомий мир садиби завдяки чуйному сприйняттю його звуків.Усе змінилося після зустрічі з родиною Ставрученков: він довідався про існування інший світу, миру поза садибою.
Ой високо сонечко зиходить,
А низенько заходить,
Ой наш пан, і наш пан отаман
Та й по риночку ходить,
Своїм хлопцям, а бравим молодцям
Словесно і каже:
«Гей, ой ви, хлопці, ви, добрі молодці,
Та вставайте, вози мажте!»
Гей, хлопці встали, вози підмазали,
Нові ярма понаривали,
Гей, нові ярма понаривали,
Сірих воливпозапрягали.
Вози риплять, а ярма бряцають,
Сірі воли ремиґають,
За ними йдуть молоді чумаки,
Кнутиками махають
Ой як узяли наші чумаченьки
З-під буерака виходити,
Ой як і взяли ворожі здобишнички
Частому до нас доездить;
Ой виїхало ворожих здобишничкив
Сорок коней ще й чотири,
Ой як стали вони свідомо возів, —
І а всі вози запинили:
«Ой ви, чумаки, всі ви яретичи,
Багацько грошей є у вас?»
«Гей, чи є у нас гроші, здобишнички,
Сорок тисяч ще й чотири!»
«Ой ви, чумаки, всі ви яретичи,
Який у вас і отаман?»
Ой як зійшлося наше суспільство
І докупи головами,
Як пощитали, зараз і сказали:
«Гавриленко — наш отаман!»
Ой як вискочив ворожий здобишничок
Та й на коня вороного,
Ой як ударив срібним списом у груди —
Аж йому спис зогнувся:
Ой Гавриленко варто, не заступився —
Обернувся, посміхнувся...
«Ой що ж ми будемо, наше суспільство,
Що ж тепер будемо робити,
Ой що багато ворожих здобишничкив
З цього світу і губити?!
Ой піднімайте, хлопці, вийя вгору,
Таганами пидоприте,
Ой беріть з возів, беріть шнуровання
Ще й ватажку почепите!»
Гей, ось же тобі, превражеский ватажку,
Та й на світі не жити:
Ой оце ж тобі, превражеский ватажку,
Нас десяти не побити!
У XX столітті на початку сімдесятих років «ракотворчість» відроджує В. Лучук.
А вже у 1991 році з'являється об'єднання «Голінних ентузіастів рака літерального» — творчий гурток поетів — паліндромістів «Геракліт», яскравими представниками якого стали М. Мірошниченко, В. Женченко, А. Мойсієнко, І. Іов, Н. Гончар та інші.
Сучасний читач може навчитися у Івана Сили бути справедливим, сміливим, відповідати за свої вчинки, допомагати слабшим, любити і поважати Людину.
