Одним із найпоетичніших образів "Слова..." є образ Ярославни, юної дружини князя Ігоря.
Ярославна, вирядивши в небезпечний похід чоловіка, який стояв на чолі Руського війська, з тривогою чекає звістки від нього. Дізнавшись про поразку Ігоревого війська, Ярославна, як і всі жінки руські, тужить за полеглими, оплакуючи не тільки полонення Ігоря, а й загибель його воїнів. Поразка і полон Ігоря, криваві рани на його тілі — це не лише її особисте горе, це горе всього руського народу, яке пекучим болем відгукується в її душі.
Ярославна, сумуючи, квилить, мов чайка, вона, як би змогла, полетіла б пташкою до любого чоловіка, щоб, знаходячись поруч з ним, полегшити його страждання. Тоді б вона, омочивши рукав у Каялі, витерла б кривавії рани на дужому тілі князя.
У відчаї княгиня звертається до сил природи: вітру, Дніпра-Славутича і світлого сонця. Плачучи у Путивлі на забороні, Ярославна докоряє вітрові:
Чому мечеш ти хановськії стріли
На своїх легесеньких крильцях
На моєї лади воїв?
Було б йому віяти вгорі під хмарами або леліяти кораблі на синім морі. А він розвіяв її веселощі по ковилі.
Звертаючись до великого Дніпра-Славутича, Ярославна благає його, заступника руських воїнів, принести на хвилях князя, щоб вона не посилала своїх сліз на море.
Звертаючись до сонця, Ярославна і йому, плачучи, докоряє, бо воно своїм гарячим промінням немилосердно посилювало спрагу руських воїнів, які три дні билися у безводному степу.
НЕ ЗАБІВАЙТЕ БЛАГОРАРИТЬ
Відомий український поет і письменник І. Франко казав: «Пісня і праця – великі дві сили!» Давайте замислимося, чому це «сили»? Споконвіку живе в Україні пісня, поєднавши в собі пристрасне, емоційне слово з чарівністю музики. Вона супроводжує людей все життя – від колиски до могили, бо немає події або такого почуття, що не знайшло б свого відображення в пісні. Ніжна пісня кохання, весільна співанка, бойовий гімн, нарешті – пісня-голосіння над померлим. Вона, як і доля народу, виростала на хлібі, історичних подій. Цілі історичні періоди відомі нам саме з пісень.
Не завжди ми знаємо авторів пісень – багато серед них безіменних, але відомі імена їх творців оповиті легендами. А скільки було безіменних козацьких кобзарів, що славили рідний край, підтримували бойовий дух ваших славних лицарів і самі часом гинули разом з вояками! Шсні-думи зберегли для нас, нащадків, як пам’ять про славні подвиги і героїзм захисників Вітчизни. За словами знову ж таки
І в мирні часи пісня поруч з нами. Існує безліч прекрасних пісень, що прославляють волю і незалежність цашої Батьківщини, підкреслюють безсмертну красу нашої мови.
«Роздавав Бог скарби усім країнам, але забув Україну. Підійшла вона до ігього та спитала: «А що ж мені даси, батьку?» Замислився Бог, адже роздав уже псі свої скарби, і сказав: «Нехай буде пісня…» І стала пісня частиною життя України…» Не менше значення мали для українського народу й думи. Бо в піснях і думах – уся наша духовна міць, наша історія, наше майбутнє.
Візьмемо «Думу про Самійла Кішку». В ній розповідається про втечу на-іюдного героя, захисника Вітчизни, Самійла Кішки з турецької неволі. В його образі втілені кращі риси справжнього козака: сміливість, сила, кмітливість, волелюбність, які мають бути взірцевими для нащадків.
Дума «Хмельницький і Барабаш» розкриває образ великого українця – мудрого гетьмана, талановитого полководця, полум’яного патріота Богдана Хмельницького, протиставляючи йому образ зрадника Барабаша.
«Дума про Марусю Богуславку» змальовує образ справжньої української дівчини – ніжної, красивої, але водночас сильної, сміливої, здатної на самопожертву задля врятування своїх співвітчизників.
Дума «Світ великий, край далекий, та ніде прожити…» описує трагічні сторінки нашої історії, показуючи тугу й біль українського народу через зруйнування Запорозької Січі:
* «А вже ж москаль Запорожжя кругом облягав…
* А вже ж москаль, а вже москаль Січ обступав…
* А москалі не дрімали, запал обдирали,
* А московськії старшини церкву грабували».
Тепер поговоримо про пісню. Багато віків вона супроводжувала українців [Протягом усього життя. Новонароджена дитина чула першу в житті й, мабуть, ааикращу і наиніжнішу пісню – материнську колискову. Підростаючи, вона еама починала співати пісні: навесні – веснянки, влітку – купальські, взимку – колядки, щедрівки тощо. Потім приходило перше кохання, а. а ним – ліричні, задушевні пісні. Далі – весілля, яке, звичайно, не обходилося без пісень весільних. Родинне життя приносило нові радощі й клопоти, які виливалися у родинно-побутових піснях. І так – до самої смерті: у радості й у горі, крізь сміх і крізь сльози пісня була поруч із людиною. Неперевершені пісні створив український народ про своїх героїв – запорозьких козаків. Кращі їхні риси – мужність, хоробрість, вірність рідному народові – відтворено в образі легендарного Байди.
Пісні й думи – це наша історія, традиції, втілення народної мудрості, духовності, моральності. Тому ми маємо цінувати їх, вчитися з них бути гідними синами і доньками своєї Батьківщини й передавати ці безцінні скарби наступним поколінням.
1.Хитрий та гордий лис.
2.Хвалькувата поведінка лиса.
3.Тортури для Микити.
4.Гарні речі на базарі.
5.Схованка лиса.
6.Витривалий Микита.
7.Він прийшов змучений і голодний. 8.Переляк лиса.
9.Переполох звірів.
10.Хитра витівка лиса.
11.Концерт лісових тварин.
12.Заслуга лиса
Так , авжеж. Адже в наш час дуже багато людей бажають нажитися за рахунок інших і отримати легкі гроші майже безплатно. Люди повинні розуміти , що краще менше , але зароблене чесно ніж фальшиве отримане не чесним шляхом.
Сміх - це сила, він робить нас сильнішими. Завдяки йому можна вибратися у вищий люд, стати на сходинку вищу. Коли ти смієшся, таке відчуття, що ти ніколи не здаєшся. Якщо людина вміє сміятися крізь біль і горе - вона сильна і нездоланна!
