"Лушня був широкоплечий парнище, високий, бравий, з хорошим панським личком, з чорними гарними усами, з карими веселими очима… Вони так і говорили у його!.. Та, здається, на йому й шкура говорила — такий балакучий."Лушня родився й виростав у панському дворі"<span> Побраталися — і таємна крадіжка, схови та перехови, та нічні пропої накраденого стали їх товариською роботою…"</span>Пацюк собі худощавий, низький, мишастий — справжній пацюк, такий і прудкий, говіркий, співучий — на селі перший співака."<span>Матня одрізнявся од усього товариства і норовом, й околом. Який завтовшки, такий навбільшки; неповоротний, неохайний. Голова величезна, обличчя татарське, кругле, як гарбуз, ноги короткі та товсті, як стовпці. Не любив він ні балакати, ні співати, а любив на світі одну тільки горілку: дудлив її, як воду, і в тому покладав усю свою утіху.</span>
Найважливіші цінності в житті мені здається це мама але для багатих людей мами майже не існує існують лиш гроші. Багаті люди думають лиш про гроші, навіть якщо трапив в якусь проблему в багатих людей рішають всьо гроші.А коли мама вмирає вони лиш тоді розуміють що найважливіше вжитті це мама. І то не всі для деяких дальше гроші найцінніше , поплачуть трохи і всьо дальше думають на які гроші робити похорон. Для них весь час грошей мало лиш мало мало. Вони хочуть лиш гроші. Люди знайте що найцінніше в житті це мама і тато!!
В городе Стокгольме живет самая обыкновенная шведская семья Свантесон, состоящая из пяти человек – папы, мамы и трех ребят: Боссе, Бетан и Сванте (которого все называют Малышом). Малыш – самый обыкновенный семилетний мальчик, но жизнь его сильно меняется после знакомства с необыкновенным существом по имени Карлсон.
Этот маленький, толстенький, самоуверенный человечек в первый же день демонстрирует Малышу свои навыки по запусканию паровых машин, при этом участь, постигшая новенькую машину Малыша (а она взорвалась на мелкие осколки), его совершенно не волнует. «Пустяки, дело житейское!», — говорит Карлсон, и обещает Малышу новую машину взамен испорченной.
Мальчик, восхищенный своим новым другом, рассказывает о нем родителям, но наталкивается на непонимание и недоверие. Конечно же, взрослые уверены, что друг Малыша не настоящий, а только воображаемый (ведь иногда детям свойственно придумывать себе несуществующих товарищей и сваливать на них вину за свои проделки). Но для Малыша все это не важно, ведь теперь у него есть друг, с которым можно веселиться, проказничать и играть (ведь Карлсон – лучший в мире во всем, в том числе и по играм), и за это ему можно простить все капризы и эгоистичные поступки.
Вместе они посещают маленький домик, в котором живет Карлсон, а потом отправляются на прогулку по крыше, во время которой энергичный толстячок умудряется не только успокоить плачущего ребенка, но и спасти приезжего деревенского парня от двух жуликов, Филле и Рулле. Кстати, нашим героям предстоит еще не раз встретиться с этими ворами, и из каждого противостояния Карлсон выходит победителем.
После нескольких невероятных приключений, пережитых двумя друзьями, маленьким мальчиком и «мужчиной в самом расцвете сил», Малыш окончательно привязывается к Карлсону. Одним из счастливейших дней в жизни Малыша становится его День Рождения, когда родители дарят ему собаку Бимбо и наконец знакомятся с таинственным Карлсоном.
После того, как Малыш отказывается от путешествия на пароходе, не в силах расстаться с Карлсоном на целых две недели, в дом Свантесонов приезжают фрекен Бок («домомучительница» Малыша) и дядя Юлиус. Малыш не в восторге от случившегося, но ради того, чтобы продолжать играть с Карлсоном, он готов на любые жертвы.
Карлсон же горит желанием познакомиться с гостями Свантесонов, и, само собой, не упускает случая немного пошалить: выводит из себя фрекен Бок и дает в честь приезда дяди Юлиуса громкий «салют» (в виде выстрела из пистолета), после чего несчастный пожилой господин падает в обморок. Конечно, этими выходками Карлсон настраивает их против себя, но после того, как самый лучший в мире укротитель жуликов ловит воров Филле и Рулле и невольно провоцирует развитие романтических отношений дяди Юлиуса и фрекен Бок, он приобретает в их глазах статус чуть ли не героя.
<span>Повествование обрывается на самом, казалось бы, интересном месте, тем самым давая волю фантазии читателя. Ведь на этом приключения Малыша и Карлсона, вне сомнения, не заканчиваются.</span>
Ми повинні памятати минуле нашого народу тому що без минулого не було б і майбутьнього
Микола добігав до райцентру. Околичні вулиці степового райцентру були без хат і дерев — купи цегли, та глини, та уламків.
Миколка біг далі.
На перехресті двох таких мертвих вулиць він зупинився; в який його бік тепер?
Почулася тупотнява, і знизу від ріки висунула голову сіра колона полонених німців.
Вели колону наші хлопці, майже хлопчики, з червоними зірками на сірих шапках, у куфайках, підперезаних брезентовими поясами.
Німецькі руки тягнулися від утоми аж до землі, а замість облич були самі лише очі — від страху.
Але Миколку цікавили не німці. Його цікавили наші. Сухим нервовим поглядом він придивлявся до кожного бій— ця в сірій шапці під червоною зіркою, сподіваючись зустріти кого треба.
Микола забіг колоні у хвіст, обігнув її і знову побіг під гору, але бажаного обличчя не було.
Колона завернула з райцентру в степ, звідки прибіг Миколка, а сам він тим часом, зітерши шапкою піт, побіг на хатки і землянки.
Біля однієї з таких хаток-ліплянок Миколка зупинився. Двоє дітей сиділо під стіною: дівчинка теребила в решеті кукурудзу, а хлопчик, більшенький, дер ту кукурудзу на дертці.
— Здрастуйте! — сказав їм Миколка.
Діти полохливо підняли на Миколку очі, помовчали, а потім дівчинка підхопила решето і щезла в ліплянці. Її братик-млинар, крекчучи, поніс за нею і дертку.
На порозі з'явилася жінка. Руки її по лікті були в глині.
— Тьотю, а де тут у вас базар?
— Хто?
— Базарі
— Я тобі дам базарі Ану, марш звідси! Тільки й дивляться, аби щось украсти! Ото на базар і йдіть, там вас таких тільки й ждуть.
Миколка кинувся тікати.
Перебіг одну вулицю, другу, лапнув себе за груди і став. Став — ні живий ні мертвий. Оглянувся туди-сюди: голо і порожньо навкруги, лише німецький танк обгорілий.
Миколка вискочив на гусеницю, потім на башту, заглянув у відкритий люк і поліз у танк.
Тут він сів і почав діставати з пазухи пачки перев'язаних грошей. Порахувавши пачку до пачки,— татова зарплата з фронту, — Миколка весело зітхнув: двісті тисяч, як є, — заховав гроші і вигулькнув із танка.
Вулицею проїжджав віз, запряжений парою ще добрих коней. На возі, накритому брезентом, сиділи в брезентових плащах двоє дядьків.
Миколка пропустив дядьків, щоб проїхали далі, потім зіскочив із танка і назирці потьопав за ними.
Їхали-бігли недовго: почувся людський гамір, і перед Миколкою відкрився базар.
Миколка обвів його очима і сказав:
— Ого, який великий! — Доторкнувся до пазухи з грішми і полетів униз, на базар,— шапка з голови мало не впала.
А на самому базарі так Миколка вже надивився. Білі свинки морські на руках у безногого дядька біленькими пнсочками витягують записочки із кошика: даси дядькові двадцять рублів, і за ці гроші біла свинка висмикне записочку, а в ній написано, що тобі має бути. Розгортаєш і читаєш:
"Вас ожидає казьонний дом. Але все закінчиться благополучно". Що за "казьонний дом", Миколка не знає, але добре, що "благополучно".
