Жили дід і баба. Мали вони трьох синів і одну дочку. Та коли їхні дти пішли працювати на полі, їх забрав до себе у царство лихий та потворний змій з 3 головами.Затужили дід і баба.Полилися у них сльози.А с тих сліз виріс горох.І з одного стручка виріс хлопчина.Був він на зріст не великий проте ріс не по днях а по годинах.Одного разу він запитав чинемає нього братвв та сестер.Дід і баба все йому розповіли.Він вирушив їх рятувати.Підібрав саму велику булаву і гайда змія знищувати.Прийшов.А змій питає
- Ти прийшов битися чи миритися.
- Битися звісно
довга була боротьба.Але все таки Котигорошко переміг.І визволив братів та сестру.
Здоров*я - це найцінніше що є в людини. Без здоров*я немає життя. Але щоб буди зровим треба його бегти. Вставати рано робити зарядку,вмиватися,снідати і йти до школи.Потім приходити зі школи вивчати уроки , йти гуляти з друзями. А ввечері смачно поїсти і лягати спати.
Звертання: моє серденько, серденько Галю, дорогий кришталю
Зменшувально-пестливі слова: серденько, рибонько
«Заповіт» Тараса Шевченка — мабуть найвідоміший поетичний твір української літератури. Це — унікальний твір, адже українська і світова культура не знала досі такої глибокої, емоційної поезії, у якій письменник висловив би всі свої болі та мрії і дав би настанови нащадкам. «Заповіт» пройнятий надзвичайною любов’ю до України, чарівним патріотичним пафосом. Т. Шевченко передав ніби свою останню волю в цій поезії. Майстерно змальовані картини природи: «Щоб лани широкополі, і Дніпро, і кручі…» Але будь-який уважний читач одразу помітить, що у цих пейзажах виявляється не просто поетична майстерність, а вся душа поета, усі його почуття. У «Заповіті» Шевченко звертається до свого народу: він закликає до дій. На перший погляд, цей заклик здається просто частиною поетичного твору, але він не залишає байдужим жодного читача:<span>Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.</span>Думка, передана автором у цих рядках, надзвичайно глибока. Особисто мені малося, що Шевченко закликав не до реального збройного повстання, а до духовного повстання. Він закликав повстати проти старого життя, старого суспільного ладу, старих проблем. Це заклик насамперед будувати нову Україну, в якій не буде місця кріпацтву (ця проблема все життя дуже боліла Кобзареві). У ній не буде місця несправедливості, зрадництву, знущанням із простого люду. Усе своє життя Шевченко найбільше хотів побачити українських селян вільними від панів, а саму Україну — незалежною. Шкода, що мрія Шевченка здійснилася вже після його смерті. Тарас Шевченко закликає всіх українців жити в злагоді, разом Сюронити справедливість, разом боронити свою рідну землю від зла.Шевченко вірить у свій народ, у його непереможну силу, у щасливе майбутнє України. Він розуміє, що для того, аби його мрії та мрії всіх українців стали реальністю, необхідно багато часу. Необхідні прагнення перемогти і сили боротися. Про свою впевненість у народі Шевченко ніби говорить між рядками поезій, він переконаний — український народ подолає всі негаразди. Впевненість у власних силах, у праведності своєї мети передається кожному читачеві, який читає «Заповіт». І водночас читач щиро захоплюється особистістю геніального сина України — Тараса Шевченка. Ніби розуміючи і знаючи усе заздалегідь, Великий Кобзар закінчує свій «Заповіт» простими, але такими хвилюючими словами:<span>І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим, тихим словом.</span>
