Жила- была курточка, а у курточки той, была булавочка. Жили они не тужили, но однажды булавочка решила пойти посмотреть на другие курточки . Походила, походила, да и вернулась обратно к своей родной курточке.
как-то так....
Дядько Том — негр, спочатку раб сім’ї Шелбі, потім раб Гейлі, потім його господарем стає Сент-Клер, і останній — Саймон Легрі. Головний герой роману. Чесний, добросердечний, благочестивий, вразливий. Реплік Тома в романі не так вже й багато, проте всі вони підкреслюють, що Том — глибока особистість. Змінив світогляд багатьох героїв, їх ставлення до рабів.
Еліза — мати Гаррі, проданого разом з Томом. Вирішує бігти разом з сином, зрештою виявляється разом з чоловіком і сином в Канаді.
Сім’я Шелбі: Джордж Шелбі — син подружжя Шелбі, молодий господар. У дитинстві дружив з Томом, вчив його грамоти. Згодом знаходить вмираючого Тома, ховає його і відпускає всіх своїх рабів. В силу своєї молодості, Джордж імпульсивний, рвучкий, емоційний. Містер Шелбі — старий господар. Дуже любив і цінував Тома як цінного працівника, але був змушений його продати. Помирає в кінці розповіді. Місіс Шелбі — господиня. Любить сина і чоловіка, також цінувала Тома і дуже не хотіла, щоб чоловік продав його. Справжня леді, розумниця і красуня. Сім’я Сен-Клер: Огюстен Сен-Клер — господар. Легковажний, але лояльний і справедливий. Добре поводиться зі своїми слугами. Азартний, легкий на підйом, розумний і дотепний. Часом саркастичний. Мав пристрасть до алкоголю, але згодом, після розмови з Томом, кидає пити. Огюстен рідко навідується до церкви, чим дуже незадоволена його дружина, Марі. Він пояснює це тим, що йому там нудно, хоча насправді він давно зневірився в Бозі. Купивши Тома, Огюстен багато що переглядає в своєму житті — кидає пити, стає більш вдумливим, стриманим. Ненавидить рабство і хоче звільнити всіх своїх рабів. Прислухається до думки Тома, часом радиться з ним. Обожнює свою дочку Єву, дуже страждає, коли та помирає. Гине від удару ножем. Евангеліна «Єва» Сен-Клер — єдина дочка господарів. Юна, але дуже глибокодумна, розважлива дівчинка. Обожнює всіх слуг, особливо Меммі і Тома. Просить батька, щоб той звільнив їх. Вихована аристократкою, Єва начисто позбавлена егоїзму; за словами її батька, «зло не пристане до Єви». Співчуття, милосердя — це все про неї, Меммі називає її «янголятком». Рано помирає від туберкульозу. Всі сумують і страждають по Єві, від слуг до батька. Марі Сен-Клер — господиня, дружина Огюстена. Егоїстична, показно-релігійна жінка, повна протилежність своєї дочки і чоловікова. Істерична, безладна. Іпохондрик. Постійно на все скаржиться, не терпить, коли їй суперечать. Піднімає руку на своїх слуг, чого не дозволяє собі Огюстен і тим більше Єва. Після смерті чоловіка і доньки розпродає всіх слуг. Офелія — кузина Огюстена, двоюрідна тітка Єви. Родом з Нової Англії. Ненавидить рабство, але недолюблює негрів. Сувора, дисциплінована жінка. Все робить своїми руками, не вдаючись до допомоги слуг, чим викликає здивування і недовіру на Півдні. Цілеспрямована, справедлива леді. Але і їй не чужі співчуття, милосердя. Чесна, пряма. Не любить Марі, обожнювала Єву. Огюстена любить з дитинства, хоч і вважає його легковажним і необов’язковим. Огюстен подарував їй дівчинку — негритянку по імені Топси. Офелія виховує її, відвозить в Вільні Штати і там звільняє її. Альфред Сен-Клер — рідний брат Огюстена, повна йому протилежність. Деспотичний, жорсткй. Насмішкуватий. Має сина Енріка, схожого на нього самого; той зовсім не схожий на Єву, але дуже її любить.
Ответ:Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине... От де, люде, наша слава Слава України!
Т. Шевченко
Усна народна творчість — це основа нашої безмежно багатої культури. Це наш дух, наша душа, наша пісня, якій світ дав найвищу оцінку. Використання вікового досвіду народу завжди допомагало нашим письменникам. Починаючи від Котляревського, ми можемо побачити в їхніх творах яскраві зразки народної мудрості, цього невичерпного й справді цілющого для художника джерела.
Фольклор бере свій початок ще з тих часів, коли не було ні писемної літератури, ні письма взагалі. Усна народна творчість слугувала народу для власних потреб, як-то: колискові, казки, загадки, примовки. Вони мали прищепити дитині любов до народної творчості, надати їм зразки моральної норми поведінки, сформувати естетичні смаки.
Протягом століть напруженої боротьби за національне і соціальне визволення український народ творив сувору, мужню й водночас ліричну поезію — думи та пісні. Ці перлини народної творчості не втратили і ніколи не втратять свого наукового та культурного значення, адже в них відбито світогляд народу на кожному етапі його історичного розвитку, його моральноетичні погляди, естетичні смаки.
Основний пафос дум — оспівування ратних подвигів українського народу, проповідування здорової суспільної та сімейної моралі. Герої таких дум як "Втеча трьох братів із города Озова", "Отаман Максим Старий", "Іван Богун", "Хмельницький та Барабаш", "Олекса Попович" стали вже загальновідомими символами боротьби за краще майбутнє українського народу. Кобзарі співали ці думи в українських містах та селах, несучи людям звістку про подвиги, віщуючи про нові битви та події визвольної боротьби.
Історична пісня, як і дума, збагачувалась кращими надбаннями близьких їй жанрів народнопоетичної творчості, хоч завжди була цілком самостійним жанром. Історичні пісні були покликані зобразити страждання людей, коли палали міста та села України, коли молодих людей забирали в полон, а старих — нищили. Про це йдеться у таких відомих історичних піснях, як "Зажурилась Україна, бо нічим прожити", "За річкою вогні горять", "В Цариграді на риночку".
Сюжети нашої минувшини, оспіваних народних піснях та думах, невмирущі, вони вічні. Саме тому українські письменники намагалися використати їх для створення не тільки історичних, але й художніх творів. Завдяки їм віковий досвід народу й досі передається з уст в уста наступним поколінням.
Объяснение: