Читая роман «Герой нашего времени», я впервые делала то, чего не делала никогда раньше. Я подчёркивала и выделяла в тексте умные мысли. К концу прочтения практически вся книга оказалась у меня исчерчена горизонтальными полосами. Когда Лермонтов писал этот роман, Печорин отражал собой «пятно» общества, он отражал собой сильного, умного человека, который противостоит обществу, но, к сожалению, в результате этого противостояния, становится «таким привлекательным злом». Если раньше такие люди, способные противостоять остальному человечеству, встречались редко, и их не любили, то сейчас таких людей практически не осталось вовсе, но они стали особенно ценны.
«Печорин – герой нашего времени» - мне кажется, эту фразу можно будет произнести и через тридцать, и через пятьдесят лет, но она останется актуальной. Печорин постоянно находился в поиске себя, постоянно задавал себе вопрос: «Кто Я?», но умер так и не найдя ответа. Хорошо это или плохо? Я думаю, что это хорошо. Если бы он получил ответ на свой вопрос, он состарился и умер бы в скуке. Несмотря на то, что для разгадки своего вопроса, Печорин играет чужими судьбами, вмешивается в чужие жизни, ему можно это простить. Но как, как можно простить человеку решение чьей-либо судьбы в своё спасение? Печорин спасал не себя, он спасал общество. Спасал от гниения и разрушения, спасал от единообразия, спасал и от тоски, в конце концов. Мне очень понравился этот роман. В нём на примере нескольких главных персонажей можно проследить линии судеб большинства человечества. Ведь до сих пор у нас встречаются и подлые, лживые Грушницкие, и великодушные, открытые сердцем Максим Максимычи, мудрые доктора Вернеры, и с виду неприступные Княжны Мэри…
<span> </span>
<span>Років зо три тому містер Гуллівер, утомившись від напливу цікавих, що приходили до нього в Редріфі, купив невеличку ділянку землі та затишний домочок поблизу Ньюарка в Ноттінгемшірі, на своїй батьківщині, де живе й тепер - відлюдно, але вельми шанований сусідами.
</span><span>Мій батько мав невеликий маєток у Ноттінгемшірі; я був третій з п'ятьох його синів. На чотирнадцятому році мене віддали до коледжу Еманюеля в Кембріджі, де я пробув три роки і вчився дуже старанно, однак витрати на моє утримання були для батька, чоловіка небагатого (хоч одержував я не бозна-скільки), завеликим тягарем; тому через три роки мені довелося піти в науку до видатного лондонського хірурга містера Джеймса Бетса, у якого я вчився чотири роки. Час від часу батько надсилав мені трохи грошей, і я витрачав їх на вивчення навігації та інших галузей математики, корисних для тих, хто збирається подорожувати, бо завжди думав, що рано чи пізно мені випаде така доля. Покинувши містера Бетса, я повернувся додому і дістав від батька, дядька Джона та декого з родичів сорок фунтів стерлінгів, та ще й обіцянку надсилати мені тридцять фунтів щороку, щоб я міг прожити в Лейдені. Там протягом двох років і семи місяців я вивчав медицину, знаючи, що вона стане мені в пригоді під час довгих подорожей.
</span>
<span>Я найняв частину невеликого будинку в Олд-Джурі і, за порадою друзів, одружився з Мері Бертон - другою дочкою містера Едмонда Бертона, власника панчішної крамниці на Ньюгет-стріт, діставши за нею чотириста фунтів посагу.
</span>
<span>На мені лежить обов'язок захистити честь однієї високоповажної леді, яка безневинно постраждала через мене. Канцлерові скарбниці спало на думку приревнувати до мене свою дружину, бо якісь злі язики наплели йому, ніби її ясновельможність до нестями закохалась у мою особу; при дворі навіть поширилася скандальна поголоска, ніби одного разу вона таємно приїздила до мене. Я урочисто заявляю, що все це - найпідліша брехня, єдиним приводом до якої стали невинні знаки щирої приязні, якими її ясновельможність обдаровувала мене.
</span>
<span>Приречений вдачею своєю та долею на діяльне неспокійне життя...
</span>
<span>Замолоду я трохи вчився грати на спінеті.
</span>
Автор относится к героям разное Жилин добрый и трудолюбивый человек. В рассказе он очень боится за свою мать и всегда пытается ей помомчь.
Что касается Костылина, он чистый трус! И считает, что лучше за него заплатят, а ни чтоб он рисковал, ради семьи, и ради ее дохода.
Я считаю что так))
