Более кратко)
По натуре эта была девушка с чутким воображением и добрым сердцем. Она могла заговаривать с деревьями и кустарниками, как живыми, заботиться о братьях меньших, и искренне мечтать. Когда она подросла, то стала настоящей красавицей. Все что Ассоль надевала, казалось новым и очаровательным. Её лицо было по-детски наивным и лучистым. Она ни на миг не забывала о своей мечте и живо ее представляла. Даже Лонгрен думал, что пройдет время, и она забудет слова сказочника Эгля.
Основная мысль «ночь перед рождеством» - это чувство любви, которое помогает преодолеть любые преграды и трудности, а так же помогает добру одолеть зло.
Русские народные сказки
Сказка Ленивая жена
Содержание : Русские народные сказки
Вот одного молодого человека отец-мать женили. Вот они и живут в любви и согласии. Муж удивляется: все молодые бабы, кто шьет, кто прядет, а его жена - ничего, все на печке лежит-полеживает. Кой-когда она пряла и напряла два клубочка по куриной головке и повесила на стенку. Муж говорит:
- Баба, люди снуют, ткут холсты. Почему ты не прядешь?
Она:
- Да нынче праздник.
- Какой?
- Саввы.
Прошло два дня. Муж спрашивает:
- Баба, да почему ты не прядешь?
- Да нынче праздник.
- Какой?
- Варвары.
Прошло еще два дня. Он опять:
- Баба, да почему ты не прядешь?
- Да нынче Саввин отец. Вот прошло еще пять дней. Он опять ее понужает:
- О, да ныне Варварина мать. Он говорит:
- Ну, баба, а если я умру? Чем ты меня покроешь? Ни в гроб постлать, ни накрыть - ничего нет.
- Ну, чем-нибудь накрою.
Прошло два дня. Муж говорит:
- Никуда я не годен. Лег на печи, лежит, а потом взял да умер. Позвала она старуху. Обмыли. Положили под святыми. Она и думает:
= Чем накрыть-то? Холстины-то нету. Она сняла эти клубочки. Привязала за большой палец на ноге и давай мотать. За уши и за пальцы, за уши и за пальцы, за уши и за пальцы. Обмотала всего. Стоит и приговаривает:
- Милый мой дружечка. На кого же ты похож-то?
А старуха стоит рядом, молится:
- Да ну лишь ты не видишь? На балалайку. Она постояла-постояла, вспомнила, у свекра был бредень, старый, худой. Она оторвала, отрезала, да накрыла его бреднем-то. Стоит да голосит над ним:
- Милый мой дружечка. Да куда ты собрался, в какую дальнюю дороженьку? Он как вскочит:
- Да ты не видишь, рыбу ловить! Схватил ее за волостное правление, да на земский суд (за волосы, да об землю). Был ей бой, а пинки само собой. С тех пор баба стала прясть, как люди прядут. Его спрашивают:
- Жена-то прядет?
- Прядет. Уж холсты ткет.
- Как же ты ее вылечил?
Он говорит:
- Старую пословицу напомнил. Молодую капусту поливать - не испортишь.
Да какая баба стала: теперь она умеет и прясть, и ткать, и початки мотать.
Так они век прожили: нагие не ходили. Померли - холсты те остались, племяннице достались.
На этом сказка кончается. Молодая капуста зарями поливается.
Содержание : Русские народные сказки
Мені відрадно думати, що в кожному істинному читачі живе свій Пушкін… Значить, тисячі Пушкиных існують на землі ось вже півтора століття, і щороку народжуються сотні нових Пушкиных — адже людина неповторювана. Ось я вдивляюся в його обличчя і намагаюся зрозуміти, чому ж все-таки Пушкін став символом російської поезії. Чому сьогодні його вірші і поеми, драми і повісті хвилюють нас, людей нового століття?
Очевидно, Пушкін зумів виразити те, що незмінно залишається в людині, в який би час він не жив. Свобода. Щастя. Любов. Дружба… Це вічно. Усе з’являється, зникає, міняється, але завжди людина прагнутиме до свободи, шукатиме дружби, чекатиме любові, домагатиметься щастя. Це вічно, і безсмертний Пушкін, як безсмертні Шекспір, Микеланд-жело, Бах, Рубльов. «Бути або не бути?.». — це ж вічно! І безсмертно:
Я вас любив так трепетно, так ніжно,
Як дай вам Бог коханої бути іншим.
Можна говорити про те, що усі великі художники були гуманістами, що вони глибоко національні і їх не можна відірвати від народу, що їх, що виростив. Можна детально досліджувати їх техніку, сперечатися про новаторство або традиційність їх творів. І все-таки де межа, за якою починається геніальне? Тисячі художників упродовж тисячоліть намагаються осягнути одвічні таємниці внутрішнього світу, виразити своє власне світовідчуття, а через нього дати узагальнене зображення сучасного їм світу, сучасну їм людину. Багатьом з них аплодують, наслідують; їх твори — нарозхват… Але проходить десятиліття — і про них пам’ятають лише у вузькому крузі любителів; сто років — і імена цих художників можна зустріти лише в підручниках, каталогах…
Пушкін не тьмяніє. У чому ж секрет його? Де починається велике?
Там же, де і незмірне, невимовне, нез’ясовне. Там, де мовчать. Так мовчать наодинці з Природою, наодинці з собою. Там, де починається особисте. Тут починається мій Пушкін.
Він прийшов до мене нещодавно. Раніше Пушкін здавався мені або архаїчним, або занадто простим. Набагато ближче був Лермонтов з його мужнім песимізмом. Пушкін прийшов до мене несподівано. Мій приятель розвивав пам’ять і для цього щодня заучував п’ять пушкінських строф. Це було незвичайно, дивно, і я узяв в руки том.
«Суворий слов’янин, я сліз не проливав», — прочитав я і раптом побачив іншого, не хрестоматійного Пушкіна, Пушкіна, якого не знав досі.
Так почався мій Пушкін. Побачивши його мужньою, життєздатною людиною, що володіє, незважаючи на протиріччя, цілісною, гармонійною натурою, я відчув повагу до нього і став відкривати його для себе. Це відкриття триває досі. Я із задоволенням дізнаюся про нього з біографічних робіт і поступово вимальовую його образ. Бракуючі деталі дає уява.
Який же він, мій Пушкін?
Передусім, що дає мені можливість вимкнутися часом з ритму життя, що бурхливо скаче, забути ненадовго про метушню:
Але гасне короткий день, і в коминку забутому
Вогонь знову горить — те яскравий светлиет,
Те тліє повільно, — а я перед ним читаю
Чи думи довгі в душі моєю живлю.
Завдяки Пушкіну у мене перепадають (на жаль, рідкісні) хвилини, коли я залишаюся наодинці з первинним, закладеним в мені генетично, існуючим поза часом…
Пора, мій друг, пора!
Спокою серце просить —
Летять за днями дні, і щодня відносить
Частинку буття, а ми з тобою удвох
Припускаємо жити…
Такий мій Пушкін. Мій співрозмовник. То пустотливий, то задумливий, то ніжний, то отруйний… Я люблю спостерігати його рухливе обличчя, ловити швидкі думки. З ним легко і спокійно. З ним я забуваю про метушню, яка намагається відвести від найголовнішого. Він мій друг, і я хочу, щоб він був живий. Я люблю Пушкіна. І розповів про це, як зумів. Ну а невисловлене…
Твір на тему "Богатир Карпат Іван Сила" пропоную скласти так:
Нещодавно на уроці української літератури ми познайомилися з твором Олександра Гавроша під назвою "Неймовірні пригоди Івана Сили". Головне завдання автора у цьому творі - розповіти про відомих українських героїв, побут людей, шлях до успіху. Іван Сила - це український борець та силач, справжнє ім' якого Іван Фріцак.
Протягом прочитання цього твору, я щоразу дивувалась не лише фізичній силі героя, а й його духовній величі. Горянин знав, що таке тяжка праця за копійки. Проте завдяки своєму таланту та добрим людям Іван досяг висот, навчився робити такі речі, які досі ніхто не може повторити. Фріцак - людина чесна та благородна, справжній карпатський герой. Він не раз потрапляв у нехороші ситуації, проте щоразу знаходив з них вихід завдяки своїм найкращим якостям.