Мені відрадно думати, що в кожному істинному читачі живе свій Пушкін… Значить, тисячі Пушкиных існують на землі ось вже півтора століття, і щороку народжуються сотні нових Пушкиных — адже людина неповторювана. Ось я вдивляюся в його обличчя і намагаюся зрозуміти, чому ж все-таки Пушкін став символом російської поезії. Чому сьогодні його вірші і поеми, драми і повісті хвилюють нас, людей нового століття? Очевидно, Пушкін зумів виразити те, що незмінно залишається в людині, в який би час він не жив. Свобода. Щастя. Любов. Дружба… Це вічно. Усе з’являється, зникає, міняється, але завжди людина прагнутиме до свободи, шукатиме дружби, чекатиме любові, домагатиметься щастя. Це вічно, і безсмертний Пушкін, як безсмертні Шекспір, Микеланд-жело, Бах, Рубльов. «Бути або не бути?.». — це ж вічно! І безсмертно:
Я вас любив так трепетно, так ніжно, Як дай вам Бог коханої бути іншим.
Можна говорити про те, що усі великі художники були гуманістами, що вони глибоко національні і їх не можна відірвати від народу, що їх, що виростив. Можна детально досліджувати їх техніку, сперечатися про новаторство або традиційність їх творів. І все-таки де межа, за якою починається геніальне? Тисячі художників упродовж тисячоліть намагаються осягнути одвічні таємниці внутрішнього світу, виразити своє власне світовідчуття, а через нього дати узагальнене зображення сучасного їм світу, сучасну їм людину. Багатьом з них аплодують, наслідують; їх твори — нарозхват… Але проходить десятиліття — і про них пам’ятають лише у вузькому крузі любителів; сто років — і імена цих художників можна зустріти лише в підручниках, каталогах… Пушкін не тьмяніє. У чому ж секрет його? Де починається велике? Там же, де і незмірне, невимовне, нез’ясовне. Там, де мовчать. Так мовчать наодинці з Природою, наодинці з собою. Там, де починається особисте. Тут починається мій Пушкін. Він прийшов до мене нещодавно. Раніше Пушкін здавався мені або архаїчним, або занадто простим. Набагато ближче був Лермонтов з його мужнім песимізмом. Пушкін прийшов до мене несподівано. Мій приятель розвивав пам’ять і для цього щодня заучував п’ять пушкінських строф. Це було незвичайно, дивно, і я узяв в руки том. «Суворий слов’янин, я сліз не проливав», — прочитав я і раптом побачив іншого, не хрестоматійного Пушкіна, Пушкіна, якого не знав досі. Так почався мій Пушкін. Побачивши його мужньою, життєздатною людиною, що володіє, незважаючи на протиріччя, цілісною, гармонійною натурою, я відчув повагу до нього і став відкривати його для себе. Це відкриття триває досі. Я із задоволенням дізнаюся про нього з біографічних робіт і поступово вимальовую його образ. Бракуючі деталі дає уява. Який же він, мій Пушкін? Передусім, що дає мені можливість вимкнутися часом з ритму життя, що бурхливо скаче, забути ненадовго про метушню:
Але гасне короткий день, і в коминку забутому Вогонь знову горить — те яскравий светлиет, Те тліє повільно, — а я перед ним читаю Чи думи довгі в душі моєю живлю.
Завдяки Пушкіну у мене перепадають (на жаль, рідкісні) хвилини, коли я залишаюся наодинці з первинним, закладеним в мені генетично, існуючим поза часом…
Пора, мій друг, пора! Спокою серце просить — Летять за днями дні, і щодня відносить Частинку буття, а ми з тобою удвох Припускаємо жити…
Такий мій Пушкін. Мій співрозмовник. То пустотливий, то задумливий, то ніжний, то отруйний… Я люблю спостерігати його рухливе обличчя, ловити швидкі думки. З ним легко і спокійно. З ним я забуваю про метушню, яка намагається відвести від найголовнішого. Він мій друг, і я хочу, щоб він був живий. Я люблю Пушкіна. І розповів про це, як зумів. Ну а невисловлене…
Жил был пень и его звали пеня. и один раз пеня решился пройти. шел пеня шел и видит дуб а на нем дятел. и тут дятел говорит . я хочу есть а пеня в ответ съеш меня дятел а он в ответ я хищник и набросился на мимо пробежавшегося оленя . после всего увиденного пеня решил стать охотником за дятлами. так и началась история великого война пени победоносца!!
1) Ты всё пела ? Это дело : Так поди же , попляши !
2) интонация должна подходить под басню , что бы понять интонацию надо вникнуть в басню .
3) Муравей и главный герой басни Муравей : анасказательно , нравоучительные ,
4) Стрекоза второстепенный герой . Стрекоза ищет дом ведь сама то ничего не сделала . кроме того , что пела всё лето .
5 ) Слова автора : Попрыгунья Стрекоза Лето красное пропела, Оглянуться не успела, Как зима катит в глаза. Помертвело чисто поле, Нет уж дней тех светлых боле, Как под каждым ей листком Был готов и стол и дом.
Все прошло: с зимой холодной Нужда, голод настает, Стрекоза уж не поет, И кому же в ум пойдет На желудок петь голодный! Злой тоской удручена, К Муравью ползет она: Диалог : Не оставь меня, кум милый! Дай ты мне собраться с силой И до вешних только дней Прокорми и обогрей!
Кумушка, мне странно это: Да работала ль ты в лето? Говорит ей Муравей.
До того ль, голубчик, было? В мягких муравах у нас - Песни, резвость всякий час, Так, что голову вскружило.
Когда ты занят делом, заинтересован в чём то, то время как-то очень быстро пролетает. А когда сидишь без дела, выжидаешь каждую минуту и ждешь пока что-нибудь изменится, время буквально стоит. Вот например у меня: ненавижу алгебру, этот урок для меня длится вечность, а например на обществознании, только начнёшь изучать тему, как урок заканчивается, время пролетает быстро. Ты можешь тоже привести примеры про уроки, в твоей ситуации.
Домашние животные занимают важное место в жизни человека. Наверняка каждый из нас имеет домашнего любимца, кто-то любит рыбок, некоторые предпочитают собак, а мой питомец - это кот.
Кота я называю ..... - он появился у нас давно, все его сразу полюбили за его покладистый и мягкий характер. Мой любимец обладает удивительной окраской - он серый с темной мордочкой и светлой грудкой, а глаза у него зеленые.
С .... у нас связано множество разных событий - когда мы возили его на дачу, он умудрился поссорится со всеми местными собаками, хотя дома он всегда ведет себя спокойно.
Любимая еда у нашего котика - рыба ментай, за нее он готов даже подняться со своего места и дойти до кухни - он очень ленивый. Я уверена - без кота моя жизгь была бы немного другой, .... можно назвать полноценным членом нашей семьи.