«Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Він ще малий, головою ледь до клямки дістає. Очі в нього чорні, глибокі, як вода в затінку, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ»; «Олесь любить зиму. Йому подобається робити перші протопти в заметах, знімати снігові очіпки з кілків у тинах…»; «Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди… пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням»;
<span>Чимало
наших співвітчизників прославило ім'я України своєю творчою працею як у
рідній землі, так і по всьому світу. Та є серед українців постатті,
велич яких не може поміститись у рамки національного буття — постатті
світового, планетарного маштабу, що є скарбом усієї людської
цивілізації. Їх називають пророками, велетами духу, людьми, народженими
згори, тими, що отримали найвище Боже одкровення. Українців, у період
їхнього національного самоствердження, Господь обдарував декількома
велетами — це Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка та митрополит
Андрей Шептицький.
</span>Щоб
усвідомити, ким є для українців Тарас Шевченко, достатньо лише
пригадати, що в кінці XIX та в першій половині XX століть і на Сході і
на Заході України, на еміґрації та численних поселеннях, практично в
кожній українській хаті — чи то хаті селянина, чи робітника, чи
службовця, або ж інтелігента на найпочеснішому місці, поряд з образами
Господа Бога і святих, обов'язково, вбраний вишиваними рушниками,
знаходився портрет великого Кобзаря. У неділю, зібравши велику сім'ю,
батько шанобливо і урочисто нарівні зі Святим Письмом читав “Кобзаря”
Тараса Шевченка.
<span>
Відразу після смерті поета в українському народі починається
витворюватись правдивий культ (в доброму розумінні цього слова)
національного пророка. Подібно до Мойсея, Тарас Шевченко із затурканих
селян, що почали перетворюватись на аморфну етнічну масу і втрачати
розуміння своєї ідентичності, сформував свідому європейську націю; він
вказав чіткий та зрозумілий для кожного українця орієнтир: “В своїй хаті — своя правда, і сила, і воля”. І не дарма великий Каменяр написав про Шевченка: “Він
був сином мужика і став володарем у царстві духа. Він був кріпаком і
став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав
нові свіжі й вільні шляхи професорам та книжним ученим”.</span>
В історії України ще не було людини, що зробила б такий велетенський
вплив на уми і серця своїх співвітчизників. Він не був політиком, та на
його ідеях сформувались і зросли чимало громадських організацій і
партій. Він не був полководцем, але його слово змобілізувало сотні
полків, дивізій, цілі армії, підняло до збройної боротьби мільйони
українців, здобуло не одну визначну перемогу на полі бою. Він не був
дипломатом, проте широта його поглядів, вклад у світову літературу та
мистецтво, а головне світоглядні ідеї загальнолюдських братерства та
любові, що базувались на християнських цінностях, здобули для України та
українців належне визнання та пошану серед світової спільноти. Він не
був проповідником, та своєю щирою вірою в Бога, дитячою відданістю
Творцеві, гарячими віршами-молитвами вберіг обидві українські Церкви: на
Сході — від безслідного розчинення в Церкві московській, на Заході —
від латинізації. Він не народився пророком і зовсім не прагнув ним бути,
але за Божим провидінням ним став і вивів свій народ з “єгипетського”
ярма, хоча сам так і не побачив землі обіцяної.
<span>
</span>
Библиоте́ка (греч. βιβλιοθήκη, от βιβλίον «книга» и θήκη «место хранения» ) — учреждение, собирающее и хранящее произведения печати и письменности для общественного пользования, а также осуществляющее справочно-библиографическую работу. В настоящее время всё более распространяются и входят в фонд библиотеки микрофиши, микрофильмы, аудио- и видеокассеты, диапозитивы, оптические носители (например, CD-ROM).
<span>Библиотеки впервые появились на древнем Востоке. Обычно первой библиотекой называют собрание глиняных табличек, приблизительно 2500 год до н. э. , найденное в храме вавилонского города Ниппур. В одной из гробниц близ египетских Фив был обнаружен ящик с папирусами времени II переходного периода (XVIII — XVII вв. до н. э.) . В эпоху Нового царства Рамзесом II было собрано около 20 000 папирусов. Самая известная древневосточная библиотека — собрание клинописных табличек из дворца ассирийского царя VII века до н. э. Ашшурбанипала в Ниневии. Основная часть табличек содержит юридическую информацию. В древней Греции первая публичная библиотека была основана в Гераклее тираном Клеархом (IV век до н. э.) .</span>
