Мартина на ім'я Джонатан Лівінгстон з молодості бентежить безглуздість і вузькість існування мартинів, стурбованих лише щоденною боротьбою за прожиток. Охоплений пристрастю до вдосконалення, Джонатан цілком віддається вивченню польоту як мистецтва і способу буття, а не як способу переміщення в просторі для видобутку їжі. У певний момент він виявляється не в змозі миритися з правилами примітивного існування соціуму мартинів. Будучи вигнаний зі зграї, Джонатан веде ідилічне життя пустельника і нітрохи не страждає від самотності, цілком віддаючись вдосконаленню майстерності польоту.
Одного разу Джонатан зустрічає двох сяючих мартинів, які забирають його в «більш досконалу реальність» - не Небеса, а наступний, кращий світ, досяжний через власне самовдосконалення. Цей світ населений мартинами, що присвятили себе мистецтву польоту. Джонатан з подивом дізнається, що його завзятість і всепоглинаюча спрямованість у навчанні дозволили йому пройти шлях еволюційного розвитку, на який у звичайних мартинів йдуть тисячі, десятки тисяч життів.
У новому світі Джонатан знайомиться з Чіанг - мудрим мартином - старійшиною. Чіанг стає наставником Джонатана і вчить його переміщатися зі швидкістю думки в просторі та часі. За словами Чіанг, секрет успіху полягає в глибокому усвідомленні того, що справжнє «я» живе одночасно в будь-якій точці простору в будь-який момент часу і не є в'язнем тіла з обмеженим набором заздалегідь запрограмованих можливостей .
Чіанг йде у наступний, ще більш досконалий світ, а через деякий час Джонатан приймає рішення повернутися на Землю, щоб передати отримані знання таким же мартинам, яким він сам був колись, щоб поділитися пристрастю до польоту і прагненням до досконалості. Джонатан збирає невелику команду з мартинів, вигнаних зграєю, і починає навчати їх майстерності польоту. Домігшись вражаючих успіхів, вся команда під проводом Джонатана повертається в зграю. Всупереч старанням мартинів - старійшин вони знаходять все більше прихильників і прихильників. Незабаром Джонатан передає свою роль наставника одному зі своїх перших учнів, а сам залишає земний світ, продовжуючи шлях вдосконалення.
Тема "Железная дорога" - тяжелая доля русского народа. А главная идея произведения - подленный труженик это народ!
Ответ:
1) грусть , веселье где то отчаение и т.д
2) красивая , бндная девушка на улице просит милости , но ей никто не даёт гроша считая то что она это днлает спецмально .
3)Красный , бнлый , жёлтый , голубой.
4)Звуки могут появлять от чего либо ( бакал , барабан или же ручка) , а если мелодия не имеет слов то звуки очень плавно слышится.
<span>Март 1865 г. В США во время гражданской войны пятеро смельчаков-северян бегут из взятого южанами Ричмонда на воздушном шаре. Страшная буря выбрасывает четверых из них на берег необитаемого острова в Южном полушарии. Пятый человек и его собака скрываются в море недалеко от берега. Этот пятый — некто Сайрес Смит, талантливый инженер и учёный, душа и руководитель отряда путешественников — в течение нескольких дней невольно держит в напряжении своих спутников, которые нигде не могут отыскать ни его самого, ни преданного ему пса Топа. Больше всех страдает бывший раб, а ныне преданный слуга Смита — негр Наб. В воздушном шаре находились также военный журналист и друг Смита, Гедеон Спилет, человек очень энергичный и решительный, обладающий кипучим умом; моряк Пенкроф, добродушный и предприимчивый смельчак; пятнадцатилетний Харберт Браун, сын капитана корабля, на котором плавал Пенкроф, оставшийся сиротой, и к которому моряк относится как к собственному сыну. После утомительных поисков Наб наконец находит своего необъяснимым образом спасшегося хозяина в миле от берега. Каждый из новых поселенцев острова обладает незаменимыми талантами, а под руководством Сайреса и Спилета эти отважные люди сплачиваются и становятся единой командой. Сначала с помощью простейших подручных средств, затем производя на собственных небольших фабриках все более и более сложные предметы труда и обихoда, поселенцы обустраивают свою жизнь. Они охотятся, собирают съедобные pастения, устриц, затем даже разводят домашнюю живность и занимаются земледелием. Жилище они устраивают себе высоко в скале, в освобождённой от воды пещере. Вскоре, благодаря своему трудолюбию и уму, колонисты уже не знают нужды ни в еде, ни в одежде, ни в тепле и уюте. У них есть все, кроме известий о родине, о судьбе которой они очень тревожатсa</span>
