Аналіз вірша «Одчиняйте двері»
Тема вірша: розповідь про насадження більшовицького режиму в Україні.
Ідея вірша: комуністичний лад не приніс Україні ніяких позитив змін, а приніс лише страждання, біль та нещастя.
Художні засоби:
Епітети: голуба блакить, горобина ніч, незриданними сльозами.
Метафори: наречена йде, всі шляхи в крові.
Неологізм: незриданними.
Рефрен: одчиняйте двері – 1 і 3 рядки першої строфи; одчинились двері – 1 і 3 рядки другої строфи.
Віршовий розмір: ˘ ¯<span> (</span>наголос падає на другий склад) – ямб.
Про що мені шепоче дождь весни! Про те,що стане літо і ти мене забудешь! Про те, вже співають птахи! І сонце світе ясно-ясно! Вже скоро почнутся свята! І стане жарко-жарко!
Відповідь:
Судді зобов’язані діяти відповідно до законодавства, а не підтримувати зацікавлену особу ( Лисицю). Глібов засуджує хабарництво, несправедливість, лицемірство.
Справжній талант для кожної людини — це вміння зберегти у своєму серці острівок дитинства, зворушливі спогади про щасливі безтурботні дні, теплоту й турботу, батьківську любов. Українські письменники, як талановиті знавці людського життя та майстри художнього слова, часто звертаються до власних спогадів, що надає їх творам яскравості, образам — реалістичності та самобутності. Саме таким твором є повість Михайла Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Твір є автобіографічним, оскільки події, змальовані у ньому, взяті автором із власного життя, а образи списані із близьких йому людей. У повісті автор змалював свій дитячий світ, мрії та сподівання. Михайло Стельмах походив із простої селянської родини, тому в повісті багато картин сільського життя, прикладів вчинків простих робітників землі — матері, батька, діда, сусідів. Тут і зустрічі з перійими труднощами та злиднями, знайомства з першими книжками. Головного героя повісті звуть так само, як і автора. Михайликові притаманне захоплення художнім словом та потяг до книжок. Він згадує, як самостійно навчився читати: «Якось я швидко, самотужки, навчився читати, і вже, на свої дев'ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Навіть погрози та хвилювання матері за розум її дитини не змогли перепинити дитячий потяг та цікавість до захоплюючих пригод та незнаних країн, про які було написано в тих книжках. Але не тільки радісні картини згадує автор. Назавжди вкарбувалася в душу дитині картина її навчання в школі. З радістю віддали свого сина батьки до школи. Але з приходом зими перед усіма постала гостра проблема — маленькому школяреві нічого було взути. Але вихід знайшов батько: «Дорогою люди дивувались, що Панас на руках несе в школу сина.., а я мало не заплакав і з жалю, і з тієї радості, що батько не дасть мені покинути науку». І досі автора переповнюють почуття, які він відчував тієї миті. Гордість за свого батька, ніжність і синівська подяка сповняють душу письменника.<span>Ще багато й багато епізодів з дитинства спливають у пам'яті автора. Чистота і природність стосунків, мудрість батька та ніжність і доброта матері завжди супроводжували письменника на його нелегкому життєвому і творчому шляху. У творі він віддає своє серце найпрекраснішому, що є в житті людини, — дитинству.</span>
1) Васил'ько, побачив, острівц'і, мален'ьке, червоне
2) звуки=буквам: під, сидів.
Звуків більше букв: високою, неї.
Звуків менше букв: утворилось, острівець..