Ось уже й видно вагову...
Климко дуже посмішая додому,бо знає,що його чекають.Ось зі скрипом відчиняються двері вагової.Заходить Клим,а там пусто.Немає нікого.Ані Зульфата,ані Наталії Миколаївни,ані маленької Олі.Куди ж усі поділися?
Раптом він чує якийсь галас на вулиці.Хлопчик іде на звук.Підходить ближче і бачить цілу юрбу людей,які щось обступили.Що це?
Клим пробивається крізь натовп і бачить...Зульфата,учительку і Олю.Очі дівчинки злякані.На землі лежить ледь жива Наталя Миколаївна.Побачивши хлопчика,вона посміхнулася.Зульфат підбіг до друга й розповів що у їхню учительку влучила куля.Хлопці донесли Наталію до вагової,а потім 2 місяці доглядали за нею.На щастя,вона вижила,адже сіль можна було обміняти на будь-які ліки.
Розовощока Оля росте по дням,а по годинам.
Наталя Миколаївна стала хлопчикам за матір,а вони їй у всьому допомагають.
Поищи в интернете или жди ответа
В оповіданні описується випадок, де розкриваються справжні характери героїв. Одного дня захеканий Федько, весь у грязюці, прибіг до хлопців і розповів їм про льодохід на річці і про свою небезпечну ідею перейти річку. Усі хлопці, наче зачаровані ним, наступного дня пішли на річку, де до них причепився Толя, якого навіть і не кликали. Саме Толя підштовхнув Федька перейти річкою на той берег, що Федькові без проблем удалося зробити.
Заздрячи халамидникові, Толя сам вирішив переправитися через річку і тим самим викликати захоплення у спостерігачів. Але йому не пощастило. Уже на середині річки Толя зрозумів, що це не так легко, й почав панікувати. Якби не Федько, Толю б чекала неминуча смерть. Халамидник витяг хлопця на берег, хоча сам упав у крижану воду. Однак дорослі не оцінили героїзм Федька, а, навпаки, звинуватили його в тому, що сталося, і жорстоко покарали, незважаючи на важкий стан здоров'я.
<span>Федько помер. А брехливий боягуз Толя, якому все сходило з рук, у день поховання Федька безсоромно побіг гратися з його чижиком, котрого він безсовісно забрав у матері Федька.
Тому якби я був Федьком я нехотів би мати таких друзів.Як кажуть ''</span>Як не матимеш друга, не матимеш ворога''.
Мне тож надо
я не знаю я не читал
Значення історичних пісень у житті українського народу
Найголовнішою і найважливішою ознакою українських історичних-пісень є те, що вони творилися в різні історичні епохи «по свіжих слідах» подій, що викликали інтерес народу. З роками деякі тексти втрачали свою актуальність і забувалися, інші продовжували жити у певних місцевостях, а найкращі пісні хоча і змінювалися, доповнювалися, але запам'ятовувалися, передавалися від покоління до покоління по всій території України.
Історичні пісні поділяються на певні групи відповідно до часу створення. Це пісні дружинного і княжого віку (XIV—XV ст.), козацькі пісні (XVI—XVII ст.), гайдамацькі (1772—1795 рр.), рекрутські і кріпацькі пісні про волю. Народ створив і зберіг пісні про Байду Вишневецького, про війну із турками і поляками, про битви під Жовтими Водами і Берестечком, про Семена Палія, про зруйнування Січі, знущання царів із козаків, про народних месників. У Західній Україні співали про народні повстання опришків і Олексу Довбуша.
Найцікавішим і найбільшим є цикл історичних пісень про козацьку добу.
У нескінченних війнах горіли в пожарищах архівні матеріали про людей, які жили в Україні, офіційні документи: угоди, розписки, реєстрові книги. Україна могла втратити все, якби не історичні пісні, які й самі стали найточнішими історичними свідченнями.
Однією із найдавніших історичних пісень можна вважати пісню «Зажурилась Україна...», у якій відтворено дух епохи ординських нападів, створено картину дикого грабежу, захоплення ясиру, проголошено заклик до боротьби проти ворогів. У цій пісні не вказане місце події, не уточнюється час, бо подібні напади ординців відбувалися дуже часто і будь-яке село могло стати об'єктом нападу. А ось у піснях «Та, ой, як крикнув же та козак Сірко», «Ой Морозе, Морозенку», «Чи не той то хміль», «Максим козак Залізняк» йдеться про конкретних історичних осіб і про більш-менш відомі історичні події.
У пісні «За Сибіром сонце сходить» говориться про селянські повстання і українського Робін Гуда Устима Кармелюка, який двадцять років воював із панами, а все відібране роздавав бідним.
Українські письменники і поети часто зверталися до історичної пісні. Тарас Шевченко у своїх поемах створив образи народних співців, використавши історичні образи із народних пісень. Історичні пісні представлені у творах Ю. Федьковича, С. Руданського, Лесі Українки. Мотиви героїчного епосу знаходимо у повісті М. Гоголя «Тарас Бульба», роману Є. Гребінки «Чайковський», у новелах О. Єфименка «Як Самійло Кішка втік з турецької неволі», «Татарські напади» та у творах багатьох інших українських митців.
Отже, значення історичних пісень полягає не тільки в тому, що вони зберегли пам'ять про історичне минуле і народних героїв, а й у тому, що вони стали матеріалом для творчих надбань українських письменників, поетів, драматургів, художників, композиторів і через віки донесли до нас героїчний дух народу. (Фуух. надеюсь там нет ошибок)
