За тематичними і жанровими ознака суспільно-побутову фольклористику розділяють на такі цикли пісень: козацькі, гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі, заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні, сирітські та ін.
Що значить бути самим собою? На мій погляд, бути самим собою - значить діяти у відповідності зі своїми бажаннями, володіти індивідуальними, властивими тільки тобі якостями, мати свої життєві принципи і не відступати від них, якщо, звичайно, життя відповідно до цих принципів зручна і виправдана. Іншими словами, бути самим собою - значить чинити відповідно до волі своєї душі і свого серця.
Але чи можливо зберегти свою індивідуальність в умовах нашої сучасної дійсності? Якщо так, то яким чином? Якщо немає, до чого це може привести? На жаль, реальне життя, точніше, сучасне суспільство, диктує нам свої закони і правила (перш за все з точки зору етики і моралі), яким людина вільна підкорятися або не підкорятися, в залежності від того, чи відповідають громадські правила основам його моралі.
На мій погляд, умови сучасного життя не дозволяють людині повною мірою висловити свою сутність, своє єство, жити згідно душевної волі. Переслідуючи певні життєві цілі (заміжжя, престижна робота і т.д.), людина пристосовується до цих умов, зливається з натовпом, намагається бути схожим у своїх діях на більшість, втрачаючи тим самим свою індивідуальність. Яскравим прикладом може служити таке явище, як мода, правилами якої підпорядковуються всі без винятку. Однак «загальним» може бути не тільки одяг, тобто будь-яке зовнішнє прояв сутності, а й мислення, і не кожна людина в тій чи іншій ситуації надійде відповідно зі своїми почуттями і бажаннями. Можливо, це доля слабких, невпевнених у собі, нетворчих людей, які бояться жити за власними правилами. Дуже часто для нас, особливо дівчат, складно і страшно бути в меншості, однієї захищати і відстоювати свою думку перед іншими людьми. Але такі вчинки, як правило не проходять безслідно. Історія знає безліч сильних, талановитих жінок, які були лідерами, вміли повісті інших за собою, надихнути і вселити надію. Але вони всіма правдами і неправдами боролися з «більшістю», приносячи в життя щось нове і тому незрозуміле оточуючим. Жанна Д'арк, Олександра Коллонтай, Маргарет Тетчер, Ірина Хакамада - вони відомі всьому світу не через те, що погоджуються або пристосовуються, а через свою вірність принципам і сміливості ці принципи виражати і захищати.
Але, з іншого боку, чи зрозуміє суспільство людини, що намагається жити не так, як всі, чи не призведе вираження своєї індивідуальності до замкнутості і самоти цю людину? Ні, якщо він сильний, самодостатній, здатний знайти сили протистояти думку більшості. У сильної людини думки перетворюються в дії, а не в фантазійні образи.
Можливий третій варіант, коли мета дійсно виправдовує засоби і можна (навіть потрібно) на деякий час надіти маску і стати таким, яким тебе хочуть бачити, але в душі своїй все-таки залишатися таким, який ти є. На мою думку, це так само якість сильних людей, здатних відстоювати свою життєву позицію, нехай не в відкритій формі, але залишатися самими собою. Дуже яскраве підтвердження цьому можна знайти в шекспірівських рядках: «Життя - театр, і всі ми в ній актори». Ця фраза зайвий раз доводить, що бути самим собою - важка справа. Це дійсно «справу», яким потрібно займатися, яке необхідно в собі виховувати, щоб не бути схожим на інших, бути цікавим для оточуючих. Це особливо важливо для нас, дівчат, охочих привернути увагу якоюсь своєю родзинкою, тим, чого немає в інших. І справа навіть не в красі зовнішньої, яка всього лише посудину, в якому заховано головне - особистість людини, його характер. Потрібно прислухатися до свого серця, своєї душі, бачити в дзеркалі насамперед саму себе, а не подругу з сусіднього під'їзду або відому актрису. Тільки в цьому випадку можна знайти душевну гармонію, а це найголовніше.
<span> Мы часто всей семьей бывали в лесу. Однажды, катаясь на лыжах, в чаще видели лося. Казалось бы, лось - обыкновенное животное для татарстанской природы. Но, когда он стоял недалеко от нас, задевая крупными рогами обсыпанные пушистым снегом ветки деревьев, какой восторг охватил нас! И мы шепотом говорили друг другу: "Смотри, смотри - лось". Невольное уважение зародилось у нас к лесу в целом, который мы воспринимали как дом для многих животных и птиц и куда мы пришли как бы в гости. И такие необычные лесные встречи у нас случались не раз. Как-то старшему сыну в школе дали задание написать сочинение об осеннем лесе. В сентябре мы всей семьей сели на велосипеды и поехали в лес за грибами, заодно было решено набраться впечатлений для сочинения.
Оставили велосипеды в укромном месте, а сами пошли по лесу искать грибы. Я останавливала сыновей и обращала их внимание на красоту осенней природы: мы любовались пышными елями, высокими соснами, покрытыми золотыми листьями березами и красными осинами, укромными полянами.
Но вот мы со старшим сыном не то чтобы заблудились, но остались одни в зарослях леса, стали кричать "ау, ау!", вышли на колею с крутым поворотом. Вдруг услышали топот, остановились. И тут прямо на нас выскочил крупный серый заяц с длинными ушами и такими же длинными пружинистыми ногами. Видимо, он испугался наших криков. И люди, и заяц от такой неожиданной встречи застыли на месте и несколько секунд смотрели друг на друга. Наконец серый опомнился и боком в высоком прыжке нырнул прямо в кусты.
Как же часто потом мы рассказывали родным и друзьям об этой удивительной встрече, с восторгом вспоминали, какие у зайца были глаза.
- Большие и косые, - убеждал сын, - а ноздри ходили ходуном. И еще он громко дышал, наверное, от страха.
Замечательное сочинение о лесе написал сын. Он получил за него пятерку и потом еще долго хранил эту школьную тетрадку.</span>
