“МІСЦЕ ДЛЯ ДРАКОНА” ЦИТАТНА ХАРАКТЕРИСТИКА “Місце для дракона” цитатна характеристика дракона Грицька, Пустельника та князя з твору Юрія Винничука “Місце для дракона” цитатна характеристика князя «Князь люботинський куняв у кріслі, заколисаний мушиним дзижчанням, у сни занурений, наче у мутну, теплу воду, і снилися йому війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених. Були це особливі сни, бо з’являлися вони лише в полудень, а вночі ніколи…». Князь «оголосив по всьому князівству наказ, щоб ані одна душа не важилася в полудень потривожити його супокій» «Жоден володар ніколи не змириться з тим, щоб на його землях жило якесь чудовисько. І дарма — чинить воно руйнації чи так от, як ти, книги почитує, — мусить бути убите». Князь так плекав сни про «війни, переможні походи, руїни здобутих фортець, довгі вервечки полонених» «Спокій і затишок запанували в князівстві, і полудень став богом, якому хоч і молилися, проте жертву приносили зовсім маленьку, майже непомітну жертву, а в нагороду здобули нудьгу, котра, мов іржа меч, пороз’їдала душі люботинців, а що ті одвикли боронитися, запанувала вона безроздільно, викликаючи неймовірну лінь та розмореність. Здавалося, всі люботинці тільки для того й живуть, щоб виспатись, і якщо не закинули вони ще своїх ремесел та господарок, то тільки тому, що, не забезпечивши здорової їжі, не мали вони й здорового сну». «Раніше князь утримував невелике військо, та, оскільки не було війн і воно влітало йому в дзвінкий гріш, розпустив його» «Ти диви! Господи, чим я віддячу тобі за ласку твою? – вклякнув під образами й помолився, а як устав з колін, то радість світилася в його очах, а плечі розправилися, наче й не згорблювалися ніколи. Так і оголосіть: хто переможе дракона – пошлюбить князівну і сяде на престолі. Бій з драконом – святе діло. Тут народ валом повалить. Проти цього лицарі не встоять. Я впевнений, що вони тільки-но цюю вість зачують, враз усі бенкети закинуть, за мечі візьмуться та жирок позганяють.»
Чайковский — великий композитор, составивший эпоху в истории мировой музыкальной культуры. Жизнь Чайковского — образец непрерывного, настойчивого труда, Плодотворную работу композитора он сочетал с деятельностью педагога-воспитателя, критика-публициста, дирижера. Творчество Чайковского глубоко национально: он создал галерею замечательных образов русских людей, запечатлел картины родной природы, воспел славное героическое прошлое России. Чуткий реалист-психолог, Чайковский с огромной эмоциональной силой и жизненной правдой отразил духовный мир своих современников. Основная идея его творчества — протест и страстная борьба против темных сил жизни, воздвигающих препятствия на пути человека к счастью. Даже приводя эту борьбу к трагическому завершению (как, например, в «Чародейке», «Пиковой даме», Шестой симфонии), Чайковский подчеркивал конечное торжество светлых, гуманистических идеалов. Слова Чайковского: «Я — человек, страстно любящий жизнь и столь же страстно ненавидящий смерть» — могут служить эпиграфом ко всему его творчеству.
Петр Ильич Чайковский родился 25 апреля (7 мая) 1840 года в Воткинске на Урале в семье горного инженера. Его музыкальность проявилась рано. Однако родители определили его в Петербургское училище правоведения, где он пробыл с 1850 по 1859 год. Лишь в 1862 году, порвав с чиновничьей карьерой, Чайковский поступил в незадолго до того открывшуюся Петербургскую консерваторию. Окончив ее спустя три года, Чайковский переселился в Москву, где стал профессором консерватории.
Последующее десятилетие прошло в напряженной творческой, педагогической и общественной деятельности. Одна за другой возникали оперы, симфонии, камерные сочинения. Лирически светлая Первая симфония («Зимние грезы», 1866), опера «Кузнец Вакула» (1874, в позднейшей редакции — «Черевички», 1885), насыщенная стихией народной песни и танца Вторая симфония (1872) и Первый фортепианный концерт (1874) характерны для этого периода творчества Чайковского. Вместе с тем программные симфонические произведения «Ромео и Джульетта» (1869) и «Буря» (1873, по Шекспиру), а также «Франческа да Римини» (1876, по Данте) наметили ту трагическую линию, которая выявилась особенно ярко в последние годы жизни композитора. К 1878 году Чайковский закончил Четвертую симфонию и оперу «Евгений Онегин» — гениальные произведения, которые ознаменовали расцвет его творчества и сыграли решающую роль в последующем развитии русской оперы и симфонии.
В 1880-х годах круг тем и образов, привлекавших композитора, расширяется, крепнет его интерес к показу жизненных противоречий, столкновений человеческих характеров. Об этом говорит большинство его крупных сочинений зрелого периода: оперы «Орлеанская дева» (1879), «Мазепа» (1883), «Чародейка» (1887), программная симфония «Манфред» (1885, по Байрону), Пятая симфония (1888). С 1887 года Чайковский выступает в крупнейших городах Европы и Америки, пропагандируя русскую музыку. Его творчество повсеместно встречает широчайшее признание. В 1893 году в Англии, в Кембриджском университете, Чайковскому было присвоено почетное звание доктора музыки В последний период жизни (1887—1893) композитор создал свои наиболее трагические произведения — оперу «Пиковая дама» (1890) и Шестую симфонию (1893), а рядом с ними — полные тепла и солнечного света балет «Спящая красавица» (1889) и оперу «Иоланта» (1891).
Чайковский умер 25 октября (6 ноября) 1893 года в Петербурге.
«Слово про Ігорів похід» – глибоко патріотичний твір, героїчний епос нашого народу. Біль і турбота за долю Руської землі звучить у кожному рядку поеми-слова. Таким патріотом, мужнім захисником своєї землі, хоробрим, безстрашним воїном постає перед нами князь Ігор. «Браття! Лучче згинути в поході, аніж завертатися собі на сором», – говорить наш герой. Такими відважними і переконаними патріотами є князь Всеволод, Святослав Ольгович інші князі і дружинники.
Битва з половцями не принесла перемоги русичам. Не допоміг і небачений героїзм князівської дружини – надто нерівними були сили. Автор ще раз нам підкреслює, що малою силою важко протистояти ворогу. Недалекоглядність, бажання прославитись Ігоря принесли лихо на Руську землю. Творцеві «Слова…» мила і дорога ця земля. Вона вимальовується у творі майже живою істотою, яка радіє, плаче,сумує. Невипадково автор 20 разів вживає поняття «Руська земля».
Дорога вона і нам, українцям, спадкоємцям давніх русичів. Така ж біль пронизує кожного небайдужого українця, коли бачить, що твориться на нашій землі щодня. Спустошені, зарослі бур’янами в багатьох місцях землі, вимираючі села, завмерлі заводи, хаос у душах людей, відсутність об’єднуючої народ ідеї – така картина постає перед сучасниками.
Але ми, як і давні русичі, оптимісти: віримо, що наша земля буде квітучою, багатою, а народ буде жити добре і щаслив
