Ма́ндри Гуліве́ра (англ. Gulliver's Travels) — сатирико-фантастична книга Джонатана Свіфта, в якій яскраво і дотепно висміюються людські та суспільні вади.
Повна назва книги: «Мандри до деяких віддалених країн світу в чотирьох частинах: Твір Лемюеля Гулівера, спочатку хірурга, а потім капітана кількох кораблів»(англ. Travels into Several Remote Nations of the World, in Four Parts. By Lemuel Gulliver, First a Surgeon, and then a Captain of several Ships). Перше видання вийшло в 1726–1727 роках у Лондоні. Книга стала класикою етично-політичної сатири, хоча особливо широкою популярністю користуються її скорочені переробки (та екранізації) для дітей.
УТВЕРДЖЕННЯ СИЛИ НАРОДНОГО ДУХУ В ПОЕМІ ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО "ЕНЕЇДА"<span>Поема І. П. Котляревського «Енеїда» побачила світ у ті часи, коли на українській землі все більше і більше посилювався національний гніт Росії. У дискусіях про український народ досить поширена була думка про те, що, мовляв, немає українського народу, що це лише плем'я без своєї мови, яке живе на «окраїні» Російської імперії. Котляревський же, написавши поему, усім довів, що українська мова є, що вона колоритна і милозвучна. У ній Україна заговорила, засміялася своєю рідною мовою. Вже з перших рядків твору ми потрапляємо в дивосвіт українського життя і національного характеру: Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак, Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак. Винятково важлива місія судилася І. П. Котляревському — творити й утверджувати літературну мову на народнорозмовній основі. Бо ж не було до нього великих творів, написаних живою мовою українського народу. І цією мовою автор «Енеїди» заговорив про народ, що має свої традиції, свою культуру. І. П. Котляревський, розповідаючи начебто про античний світ, зображує життя козаків, звичаї українського суспільства другої половини XVIII століття, наснажує поему неповторним українським колоритом. Так, оті козаки-троянці дуже люблять гарну народну пісню: Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ, Як в пікінери набирали, Як мандрував козак всю ніч. А який щирий сміх викликають у нас олімпійські боги, богині, цариці, яких автор переодягнув в український простий одяг — вони в спідницях і очіпках, у кунтушах, хустках і чоботях. Хіба не смішною є картина, коли Юнона «мчалась, як оса», до бога вітрів Еола: Впрягла в ґринджолята павичку, Сховала під кибалку мичку, Щоб не світилася коса. Але, посміявшись досхочу над героями поеми і їхніми пригодами, ми все-таки задумуємося про речі дуже серйозні. Подавши в перших двох частинах своєрідну енциклопедію побуту, звичаїв і вірувань, письменник показав, що українці мають давній родовід і глибоке національне коріння. Іван Котляревський не просто заговорив про український народ, а заговорив про його найславетніші часи — добу Гетьманщини, тобто державності, відображаючи козацьку славу своїх предків. Тільки національно свідомий митець, який дбав про збереження мови, звичаїв, традицій і взагалі національної самобутності рідного народу, міг написати такі рядки:
Но тільки щоб латинське плем'я
Удержало на вічне врем'я
Імення, мову, віру, вид.
Отже, заговоривши про український народ, його історію, І. П. Котляревський не лише утверджував цей народ як націю, а й відстоював його майбутнє</span>
Григорій Сковорода – одна з найпомітніших постатей української літератури. Він жив в період зародження капіталістичних відносин між Росією та Україною, під час кріпосницького гніту. Його обурювали тогочасні несправедливі порядки, прагнув змінити становище, коли дармоїди живуть за рахунок праці мільйонів знедолених.
Незважаючи на те, що його твори було заборонено друкувати, вони поширювалися за допомогою листування. В них він розкриває питання про необхідність пізнати самого себе, про людське щастя, викриває і засуджує негативні риси людей, оспівує свободу. У своїх байках він підносить хороші якості людини : працьовитість, чесність, доброту, скромність та осуджує прагнення до багатства, високих посад, зарозумілість. Основними поняттями філософії і творчості Г.Сковороди є поняття «щасливої людини» та «сродної праці» - кожен повинен робити те, для чого народжений. Багато висловів Сковороди й на сьогоднішній час не втратили актуальності.
Так, у байці «Бджола і Шершень» автор викриває людей, які живуть за рахунок крадіжки чужого, лише для задоволення своїх потреб, примх. У цій байці показано, що у праці людина пізнає радість, а у безділлі – деградує.
У байці «Дві курки» розповідається про розмову між Дикою та Домашньою Куркою. Основна думка цієї байки : наука полягає не в знанні, а в роботі. Знання без діла – марна справа.
За своє життя він створив тридцять байок, які були високо оцінені Іваном Франком. Григорій Сковорода любив Україну та сподівався, що в майбутньому ми створимо краще суспільство, і що настануть кращі часи. "
Удосвіта в лісі залунали веселі співи (кого?) солов"я.
Співи підмет виражений іменником
Залунали присудок виражений дієсловом
Співи (кого?) солов"я - додаток виражений іменником
Співи (які?) веселі - означення виражене прикметником
Залунали (де?) в лісі - додаток вирадений іменником
Залунали (коли?) удосвіта - обставина виражена іменником
