<span>До III розділу
1. Який художній засіб використав М. Стельмах, висловлюючись: «На човнику й веслі від нас від'їхав травень»?
а) Порівняння; б) метафору; в) епітет.
На думку матері Михайлика, найбільше див у світі робиться: а) зоряної ночі; б) на зимові свята; в) влітку на світанні.
Що вранці принесла Мар'яна тітці Галині?
а) Глечик молока; б) пахучу паляницю; в) марципани.
4. Мар'яна запропонувала Михайлику погнати випасати коняку до Якимівської загорожі, щоб:
а) нарвати ягід черешні; б) побачити красу весняного саду; в) назбирати щавлю і грибів.
5. Як звали коняку Михайлика?
а) Вірна; б) Обмінна; в) Яскрава.
6. Мешканці Багряниць не полюбляли:
а) розводити коней; б) вимовляти літеру «г»; в) садити горобину.
7. «Люди по-різному залишали свої гроші: одні набиралися за них веселощів, а інші — смутку». До перших належав:
а) Юхрим Бабенко; б) батько Михайлика; в) дід Дем'ян.
</span><span>
8. Улюбленою піснею у діда Дем'яна була:
а) «Не ходи Грицю та й на вечорниці»;
б) «Як продала дівчина курку»;
в) «Світить місяць, світить ясний».
9. Дід Михайлика вважає, що найдорожче для бідного чоловіка:
а) мати шматок хліба; б) пісня; в) воля.
10. Кому з героїв твору належать слова: «Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає»?
а) Дядьку Трохиму; б) цигану; в) діду Дем'яну.
Коняку на базарі дід Дем'ян купив у: а) цигана; б) селянина; в) попа.
Чим Люба пригостила Михайлика, коли вони зустрілися в Якимівській загорожі?
а) Насінням; б) горіхами; в) суницями.
Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.
До IVрозділу
«Думами українського степу» Михайлик вважає: а) вітряки; б) селян-хліборобів; в) чумаків.
Петро Вдовиченко називає Михайлика:
а) розумником; б) читальником; в) розбишакою.
3. Кому з героїв повісті належать слова: «Не дивуйтесь, бо що воно, бідне, тямить у панському їдлі»?
а) Мар'яні; б) Петру; в) Трохиму Тимченку.
4. Мар'яна, попівська прислужниця, виконувала роботу:
а) пританцьовуючи і сміючись; б) невдоволено і зі сльозами на очах; в) з прокльонами і з великим небажанням.
За непокору і неслухняність попадя називала Мар'яну: а) бусурманихою; б) злодійкою; в) революціонеркою.
Дядько Петра Вдовиченка воював на Карпатах з: а) ляхами; б) угорцями; в) австріяками.
Михайлик вирішив звернутися до Мар'яни, щоб та допомогла йому в попа:
а) знайти книгу; б) набрати гарбузового насіння;
в) отримати благословення та дозвіл для навчання у школі.
8. Дід Терентій був майстром:
а) гончарства; б) ковальства; в) римарства.
9. Піп, як невільників, замикає:
а) собак; б) гроші;, в) книжки.
10. Який фразеологізм використав М. Стельмах до свого героя, коли той перебував у попа?
а) Пекти раків; б) дістати гарбуза; в) намилити шию.
</span><span>
Куди хотів віддати Михайлика батько для подальшого навчання?
а) Сільської чотирирічки;
б) шевця;
в) школи селянської молоді.
Яку .книгу отримав Михайлик у поповича:
а) Біблію;
б) «Космографію»;
<span>в) «Пригоди Тома Сойєра». </span>
</span>
У низці новел Василь Стефаник змалював пробудження в українців Галичини національної самосвідомості, наростання протесту проти національного й соціального поневолення. Пафос національно-визвольної боротьби, масове піднесення патріотичних почуттів, викликані подіями 1918 року на Східній Галичині, знайшли художнє втілення в новелах Марка Черемшини «Туга» і Василя Стефаника «Сини» (1922). Сам Стефаник стверджував, що «Сини» написані для наших жовнірів, які повернулись з визвольної боротьби. Але є ще одна тема, що хвилювала письменника протягом усього творчого життя, — одинока старість. У кількох новелах Стефаника змальовано ті родинні драми, які породила війна. Майстерно змальовано в його творах трагічні людські долі. А Максим, герой новели «Сини», дійсно лишився сам, і не він один...
<span>Свого героя, його оточення, природу Стефаник малює лаконічно, добираючи найпотрібніші деталі. Змальовуючи образ Максима на початку новели «Сини», письменник подає його портрет, але, крім портретної характеристики, розкривається настрій: «Максим кинув капелюх на ріллю, сорочка розіп'ялася і впала аж на плечі. </span>
<span>Хмара куряви з-під борін засипала його сивий чупер на голові і на грудях. Він галасував, лютився...» Герой постає перед читачем як живий — з сивим волоссям, змученим обличчям, з нервовими рухами. Портрет, поданий письменником у розвитку, дозволяє уявити не тільки зовнішність героя, а і його внутрішній стан. </span>
<span>Портретна характеристика доповнюється ще кількома деталями в кінці новели, коли читач вже пройнявся душевними муками самотнього батька: «До самого вечора Максим водив коні по ниві та не кричав уже, геть замовк. Замазаний грязюкою, обдертий, кривий, він неначе западався в землю». </span>
<span>Неперевершений психолог, Стефаник геніально змалював горе селянина. </span>
<span>Особливість композиції полягає в тому, що твір являє собою майже суцільний монолог старого Максима, який виплескує свій біль, жаль і розпач всьому світові. Після короткої експозиції, у якій відбувається знайомство з героєм, старий Максим галасує під час оранки на полі через загибель синів. Але вражаючими є не його думки вголос, а стан напруги, тривоги, збентеження, злості й зворушливості. </span>
Внутрішній монолог веде читача від осиротілої хати, куди герой не поспішає повертатися з поля, до спогадів про дружину і синів. Потім перебивається побічними міркуваннями і реакціями на зовнішні подразники (поранені ноги, спів жайворонка). Переплетення цих думок, їх швидка зміна роблять картину вражаючою і художньо переконливою.
<span>Кожна дрібничка навіває спогади про повнокровне життя, яке ніколи вже не повернеться до Максимової оселі, і переростає у зойк, — тоді Максим звертається до Бога: «Господи, брешуть золоті книги по церквах, що ти мав сина, брешуть, що-с мав! Ти свого воскресив, кажуть. А я тобі не кажу: воскреси їх, я тобі кажу: покажи гроби, най я ляжу коло них. Ти видиш цілий світ, але над моїми гробами ти отемнів... </span>
<span>— Най тобі оце баня так потріскає, як моє серце...» </span>
<span>Максим свідомо посилає синів захищати рідну землю, бо це — найвище призначення людини, її священний обов'язок, виконати який належить з честю. Максим говорить до синів: «Андрію, Іване, взад не йдіть, за мене пам'єтайте, бо я сам, ваша мама на воротях умерла». </span>
<span>Для чого ж жити старому батькові, який втратив синів? Сини загинули. Дружина померла. Навіщо йому, «обдертому та обгризеному» долею, жайворонків спів? «Ти, пташку, ти ніц а ніц не розумієш. Як мій малий Іван вганев за тобою, аби тебе ймити; як шукав твого гнізда по межах та грав на сопілці, то ти тогди, пташко, розумно робила, що-с співала, так треба було робити. Твій спів і Іванова сопівка ішли разом, а поверх вас сонце, і всі ви сипали божий глас і надо мнов, і над блискучими плугами, і над всім миром веселим. А крізь сонце бог, як крізь золоте сито, обсипав нас ясностев, і вся земля, і всі люди відблискували золотом. Так то сонце розчінило весну на землі, як у великім кориті...» </span>
<span>Без синів і сонце померкло, але у Максима є ще внутрішня сила, щоб витримати трагедію. Ця сила у ньому, бо йому призначено Богом трудитися коло землі, і так має бути завжди. Ця думка зміцнює його оптимізм: «Ану, звіздочолий, поки сам бог назначив, берімся, брє, до цеї землі». Земля в новелі олюднена, і Максим звертається до неї, як до живої істоти. Праця на землі дає Максимові відчуття безсмертя і влади над життям. </span>
<span>«А борони притихали, земля подавалася, розсипувалася, Максимові ноги чули під собою м'якість, ту м'якість, яка дуже рідко гостить у душі мужика; земля дає йому ту м'якість, і за те він її так любить. І як він викидав жменею зерно, то приповідав: "Колисочку я вам постелив м'ягеньку, ростіть до неба"». </span>
<span>Кульмінацією твору у новелі «Сини» є звернення до Бога. У хвилини напруги герой сумнівається у всемогутності Бога-отця, бо немає такої міри, щоб зміряти горе батька, що втратив синів. Його (горе) ні з чим не порівняєш, хіба з муками Святої Марії: «А ти, Мати Божа, будь мойов ґаздинев; ти з своїм сином посередині, а коло тебе Андрій та Іван по боках... Ти дала сина одного, а я двох».
</span>
З: Чільне, область, різьбяр, адьютант, нянька, асфальт, арфьяр. Різьба, диканьський, станьмо, заховайсь, пральня, гарненький, рибоньки, бенькати. Улюбленець, козацький, різьбяр, адміральський, їдьте, Ньютон. Ковальчук, учительство, різьбяр, медальйон, ляльці, батьківський. Мільйон, осьовий, ательє, досьє, Юрянськ, <span>різьбяр, няньчити.
Всі інші без
</span>
