Вид лірики - ліро-епос
провідний мотив зображення боротьби простого народу зі своїми поневолювачами, роль поета у цій боротьбі. уславлення вільнодумства та мужності митців (поет), засудження жорстокості та збагачення поневолювачів (Бертольдо).
Добро вважають найціннішим скарбом. Воно, як сонечко, зігріває, тішить і радує людей. А зло,погані вчинки, погана поведінка засмучують людей, роблять їм шкоду. Тільки доброта і милосердя роблять нас справжніми людьми. Треба бути добрим і чуйним до людей. Допомагати слабким і товаришам в біді. Якщо будеш сам творити добро – воно тобі й вернеться, і чим більше ти зробиш людям добра, тим багатшим станеш. Отже, поспішайте робити добро!))))
Дуже часто ми чуємо: "Ти цього не гідний", "Тримай свою гідність", "Він гідна людина"... Все це примушує нас замислитись, а що ж таке гідність? Кожна людина по-своєму розуміє поняття «гідність». Для одного це просто вміння відстоювати свою точку зору, переконувати в її правильності інших. Другий гідністю вважає гордість і непокору. У третього почуття гідності асоціюється з приреченістю до самотності. У моєму ж розумінні, гідність є однією з найважливіших рис кожної людини. Адже тільки людина, що має почуття особистої гідності, за будь-яких обставин посяде відповідне місце в суспільстві. Як же стати гідною людиною? Що зробити, щоб заслужено здобувати повагу інших? Для цього людині необхідно виховувати в собі такі риси характеру, як чесність, порядність, щирість, доброзичливість, толерантність, а також патріотизм. На почутті власної гідності ґрунтується самоконтроль людської особистості, вимогливість людини до себе. Разом із совістю й честю гідність є засобом усвідомлення людиною відповідальності перед собою та іншими. Гідна людина ніколи не дасть себе в образу і не дозволить принижувати. При цьому з глибокою повагою ставиться до свободи особистості інших людей. Така людина не стане навмисно заподіювати іншим незручності, біль і страждання, а навпаки, своєчасно допоможе. Гідна людина ніколи не зазнається, а залишиться скромною. Філософ Мішель де Монтень писав, що справжня людська гідність схожа з річкою, бо найглибша водойма найменше шумить.
Я вважаю, що людська гідність - це крихкий і безцінний скарб людини, на якому тримається наше суспільство. Тому відкинемо погані думки і будьмо гідними нашого минулого, теперішнього і майбутнього!
Чи то розглядаючи світлини, чи то споглядаючи барельєфне зображення цієї видатної людини, завважуєш деякі характерні риси: високий лоб, розкішне «нижнє обрамлення» — борода. А ще незмінно — окуляри. Це така перша констатація, скажімо, зовнішніх даних. Та Михайло Грушевський, насамперед, — історична постать!
Те, що Михайло Сергійович Грушевський — перший президент України, у радянські часи не тільки приховували, а свідомо нищили факти цього. Влада прагнула доказати, що Україна — слабка та не може мати своєї державності, тому її слід «присоединить». Окрім того, Грушевський — найвидатніший український історик, інтелектуал зі світовим ім'ям. Він прожив своє плідне життя на зламі століть: 34 роки у XIX столітті (народився в 1866 році) і 34 роки в XX столітті (помер у 1934 році). Ця, певною мірою, умовна межа, що поділила навпіл життя геніальної людини, причетної відразу до двох століть, була для українського народу початком національного відродження й боротьби за державність.
Усе своє життя великий український учений та історик, голова Української Центральної Ради і перший Президент України, присвятив боротьбі за створення української держави. Придивляюся до рис обличчя Михайла Сергійовича на декількох світлинах — ніде не бачу усмішки. Думаю: ось так йому боліло за Вкраїну, що навіть для сімейного альбому він не посміхнувся перед фотографом. Грушевський ґрунтовно підходив до всього, за що брався, — він писав історію і творив її, займаючи високі посади в українській державі. Його геній, напевно, полягав у тому, що обміркувавши й дослідивши ідею української державності, він безпосередньо намагався реалізувати її в умовах народно-демократичної революції в Україні 1917-1921 pp. Саме це викликало шалену лють із боку імперських великодержавників. Для них він назавжди став «зубром українського буржуазного націоналізму», твори якого в агонічному нападі намагалися вилучити і з продажу в книгарнях, і насамперед, — із бібліотек, а їхнього автора — із пам'яті народу.
Відновлення державності України в 1991 році врятувало спадщину М. С. Грушевського, уважне вивчення якої лише розпочинається, адже за радянських часів на вивчення творчої спадщини вченого й державного діяча (понад 2 тис. праць) була накладена заборона. Навіть такий сумний факт викриває партійно-радянський імперіалізм: М. Грушевський похований на Байковому цвинтарі неподалік каплиці, але щоб відвідувачі каплиці не звертали увагу на надгробок із викарбуваним ім'ям, його повернули іншим боком до тих, хто проходив поруч. Навіть таку ганебну річ додумалися зробити, аби в черговий раз спробувати відокремити Грушевського від рідного народу.
Так би хотілося хоч на одній світлині побачити усмішку пана Михайла. Він замислено дивиться на мене, ніби запитує: «А що ти зробиш для України? До чого докладеш рук, щоб процвітала наша земля?» Мине ще небагато часу, і я постараюсь відповісти на це питання.
