Священною книгою християн, як відомо, є Біблія. Проте не
завжди ця книга існувала в такому вигляді, як ми її знаємо зараз. Створювалась
вона протягом кількох століть різними людьми і складалася не завжди з одних і
тих же текстів. Деякі зі складових частин Біблії церковники вважали
неканонічними і вилучали їх як шкідливі для народу.
Першу в Україні
спробу пояснити народові справжнє походження християнського святого письма
зробив у 1905 р. Іван Франко, видавши книжку «Сотворіння світу». Прагнучи
відкрити народові те, чого досягла історична наука, він писав: «... до
найглибших тайників науки мас вільний доступ кожний чоловік, у кого в серці
горить чисте і святе бажання — пізнати правду, і в кого розум настільки
вироблений, щоб зрозуміти й оцінити її».
Найдавніші
тексти, які євреї взяли до своєї Біблії, були створені мирними хліборобами,
правдивими й лагідними, закоханими в природу й музику - шумерами. Коли кочові племена
семітів завоювали їх, рабини почали переписувати шумерський епос та міфологію з
їхніх глиняних клинописних табличок, створюючи таким чином своє святе письмо.
На основі біографії видатних історичних осіб рабини створили вигадану постать
пророка Мойсея, який нібито був автором П'ятикнижжя, що увійшло до складу
Старого Заповіту.
Книги Нового
Заповіту складалися в перші століття нашої ери послідовниками вчення Ісуса
Христа. Це були так звані Євангелія. Слово євангеліє первісно означало
«винагорода за благу вість». Пізніше стало означати саму «благу вість» про
появу видатної особи. Цим словом стали називати й книги, в яких викладений
життєпис Ісуса. А євангелістами називають авторів цих життєписів, яких у Біблії
нині чотири: Матвій, Марко, Лука, Іван. На початку нашої ери таких євангелій
писалися сотні, і кожне з них мало свою версію про життя, муки і воскресіння
сина Божого. Існувало безліч різних християнських сект. Автор II ст. Цельс
писав, що його сучасники християни не відчували докорів сумління, переписуючи й
виправляючи євангелія по три — чотири рази, щоб заперечити різні звинувачення
на свою адресу.
Через віки
пронесли українці завдяки Святому Письму віру в свого Бога і в свій народ, в
його життєву силу. Це Письмо зміцнювало надію на те, що вихід із неволі буде
знайдено за умов дотримання наслідування Божих заповідей, і стверджувало любов
до усіх як запоруку світової гармонії. Біблія також є невичерпним джерелом
мудрості щодо покаяння, морального самовдосконалення і пізнання істини.
