В течение последних четырех лет мне случалось быть предметом журнальных замечаний. Часто несправедливые, часто непристойные, иные не заслуживали никакого внимания, на другие издали отвечать было невозможно. Оправдания оскорбленного авторского самолюбия не могли быть занимательны для публики; я молча предполагал исправить в новом издании недостатки, указанные мне каким бы то ни было образом, и с живейшей благодарностию читал изредка лестные похвалы и ободрения, чувствуя, что не одно, довольно слабое, достоинство моих стихотворений давало повод благородному изъявлению снисходительности и дружелюбия.
Ныне нахожусь в необходимости прервать молчание. Князь П.А. Вяземский, предприняв из дружбы ко мне издание "Бахчисарайского фонтана", присоединил к оному "Разговор между Издателем и Антиромантиком", разговор, вероятно, вымышленный: по крайней мере, если между нашими печатными классиками многие силою своих суждений сходствуют с Классиком Выборгской стороны, то, кажется, ни один из них не выражается с его остротой и светской вежливостью.
В конце концов господин Быков предлагает Вареньке выйти за него замуж. Таким образом он якобы пытается загладить свою вину перед ней.
Наконец Варенька соглашается стать женой Быкова, так как, по ее мнению, только он способен восстановить ее доброе имя:
Тульский мастер прижал зубами блозу и сказал медь. а левша сказал что более тонкую работу модно сделать по желанию.
В этой басне Осел "самых честных правил" старался выполнить свой долг как можно лучше, но как он ни старался, ничего не выходило.
С выражением связана следующая история - Крылов вместе с Пушкиным, Вяземским и другими играли в фанты и Крылову досталось "Залезть под стол и написать басню". Крылов, как известно, был крупным человеком. Столик же, под который ему следовало залезть - маленький. Как только Крылов залез под стол, он тут же придумал басню из одной строчки - "Осел был самых честных правил" (которая потом и попала в басню "Осел и Мужик"). Эта строчка так понравилась Пушкину и Вяземскому, что они стали называть всех непонравившихся им людей - "ослов" фразой "самых честных правил".
Фольклор – скарбниця народної мудрості<span>Усна народна творчість являє собою величезну культурно-літературну скарбницю української мови. На мій погляд, це коштовне надбання, без якого був б неможливим повноцінний розвиток і становлення сучасної літератури. Якби хтось засумнівався в самобутності української культури (а такі люди є), то найкращим аргументом була б українська народна творчість. Наші предки, створюючи приказки й прислів’я, мали мету – описати всі явища, які з ними відбувалися й передати придбаний досвід своїм нащадкам. Вони жили в гармонії із природою. Проводжаючи зиму й зустрічаючи весну, співали ластовиння, улаштовували свято. Дівчини збиралися на вигоні за селом і танцями, співом привертали увагу весни. Для маленьких дитинок матері випікали «жайворонків». Це було начебто уособленням весняного настрою. У давнину люди були більше віруючими. У створенні фольклору взяли участь і церковні мотиви. Наприклад, важливим святом стало Різдво. Колядки, які, ходячи по будинках, співала молодь, сталі зміцненою традицією. По селах ще й дотепер уважається правилом щороку на Різдво поздоровляти один одного колядками<span>У ті часи люди були менш освіченими, тому що вони не могли дозволити собі купувати книжки, ходити в театри – у них просто не було такої можливості. Усна народна творчість свідчить про потреби людей до самоосвіти, до розвитку духовності й культурного рівня. З метою інтелектуального розвитку були створені загадки. Дуже багато в українській народній творчості ліричних пісень. Наш народ можна назвати співучим по праву. До кожного свята була своя пісня. Пісні були на різні теми: і про любов, і про роботу, і козацькі пісні, і пісні обрядні (на народження дитини, на поховання, на весілля). Без пісень неможливо собі представити український фольклор</span>Фольклор – це початковий етап становлення української літератури, невід’ємна її частина. Коли я була маленька, бабуся любила розповідати мені народні казки, які їй колись розповідала її бабуся. Це так чудово, що між людьми існує зв’язок, на яку не може впливати час! Звичайно, щось забувається, дуже багато вже втрачено. Але я вважаю, що ще не пізно зробити спробу зберегти те, що залишилося в народній пам’яті. Люди, які збирають і записують усну народну творчість, роблять величезний внесок в історію й літературу. У фольклорі відбито багато історичних подій, їхнє народне бачення й відношення до них. Якщо ми втратимо й забудемо минуле, то ми не будемо мати майбутнього<span>Народний досвід, що накопичувався століттями, може допомогти нам уникнути деяких проблем у майбутньому. Невже наші пращури з покоління в покоління дарма передавали нам свій досвід? Невже ми не зможемо зберегти пам’ять до тих, хто протягом багатьох століть піклувався про наше майбутнє й сподівався, що ми продовжимо їхньої традиції. Я вважаю дуже корисним існування сучасних кружків для дітей і молоді, де знайомлять із народними традиціями й учать їх поважати. Якби ми більше цікавилися фольклором, розширюючи наш світогляд, наша духовність була б на більше високому рівні. Мені дуже подобається українська народна творчість. Я дуже люблю разом зі своєю бабусею співати народні пісні, слухати її оповідання про минулі часи. Мені здається це дуже цікавим</span><span>А вишита сорочка й заплетена коса, на мій погляд, будь-яку дівчину роблять красунею. Зацікавленість людей усною народною творчістю, його мудрістю й красою сприяє росту рівня національної самосвідомості, який, зараз нам, на жаль, дуже не вистачає</span></span>